Відомий закарпатський письменник, етнограф та археолог Федір Потушняк ще у 1944 році розповів як у давнину на Закарпатті святкували Великдень. Деякі із спостережень були пізніше надруковані у Науковому віснику УжНУ.
Головний атрибут свята - паска. Тому Потушняк акцентує на технології випікання паски у першій половині 20 століття на Закарпатті.
«Паска має бути велика, оскільки вона є символом багатства. Паска печеться тільки в "сприятливі дні": вівторок, четвер, суботу; найкраще – в суботу, щоб була хороша. Для паски спочатку роблять "причину" на дріжджах, прикрасивши пасху, її перехрестять, і кладуть на неї гілочку верби. Верба тут постає уособленням чогось святого, оберігає паску від злого впливу і сприяє її росту. На Закарпатті відомий також «такий імітаційний акт, як скакання вгору, щоб паска росла».
А щоб руки протягом року не були порожні, то й під час приготування паски вони не повинні бути голими, тоді й цілий рік всього буде вдосталь. Випікання паски, згідно з народними віруваннями, є напівмагічним актом (вона може дуже легко не вдатись, а це катастрофа для господині), тому з нею бережно поводяться, поки вона не виросте, не стане сильною сама по собі (святою).
Коли "причина" викисне, місять паску руками. «Добре вимішана паска смачна. Вона зазвичай робиться з 2-ох до 10-х кілограмів муки. До паски звикли додавати молоко, яйця або шафран, щоб була жовта. Додають і масло, цукор, а також "запашне в паску", яке розносять у Великодню п’ятницю. Коли паска вимішана, викисла, її кладуть у "форму" і прикрашають. У теплі вона ще кисне. Коли ж вона викисла в "формі", то кладуть її в натоплену піч (з буковими сухими дровами, які заготовлять напередодні, щоб спеціально випікати паску)».
Федір Потушняк відзначає, що колись заможні господарі пекли декілька різних за розміром пасок, і, відповідно, вони по-різному називалися: «біля головної "паски-матки " печуть ще й "сестру паски" або ще й "другу сестру"». Існував колись на Закарпатті звичай пекти "пасочки" – для похресників, бідних, вшанування померлих. Цікаво, що давно «паски були такі великі, що треба було піч розбивати», бо інакше з печі їх неможливо було витягти. Очевидно, велика за розміром паска мала символізувати рівень достатку, багатства в родині.
Існував також певний ритуал освячення паски, яку несли до церкви не в кошику, а замотаною у великодню скатертину: «Випечену Пасху кладуть на велику тарілку, яка стоїть на окремій "великодній" скатертині, яку зав’язують зверху у вузол, щоб в руку можна було взяти. Під паску кладуть обов’язково яйця, ковбасу, шинку, сир, масло, сіль та ін».
На сході Закарпаття паску несли святити у вовняних та полотняних "бесагах" (вони були поширені в гірські частині аж до Колочави і річки Тересви). Але сьогодні їх замінив кошик, яким користуються у долинних регіонах у Мараморощині (виробляють їх в Ізі). У західній частині паску носять в білій домашній гарно вишиваній або тканій скатертині. Кожен обов’язково щось несе святити до церкви»
Прикметно, що під час великодніх ритуалів відчувався чіткий гендерний розподіл ролей: жінка повинна була місити тісто, пекти паску, готувати до освячення їжу, але освячувати приготоване нею мав чоловік: «Святити паску несе найстарший в родині – батько, а коли його нема, то син. У волинян, коли нема чоловіка в родині, то кличуть сусідського хлопця (він, принісши паску, заступає старшого члена в родині)».
Під час освячення паски ставили навколо церкви кожен на своє звичне місце. Були присутні представники усіх сільських родин, тому можна було з’ясувати їх кількість в населеному пункті. Оскільки паска була символом сонця, на ній під час освячення «запалювали воскову свічку (обов’язково саме воскову)».
Таким чином полум’я свічки об’єктивує внутрішній прихований вогонь сонця, який сакрально прихований у ритуальному хлібі.
На Закарпатті існували також вірування про необхідність швидкого повернення додому після освячення паски. Той, хто прийде до хати першим, швидше за сусідів, мовляв, буде першим у всьому. Тому після освячення брали паску на плече і бігли з нею додому.
«Це складне магічне явище, де береться до уваги кількість натовпу, часовий вузол річного значення – Великдень, до чого приєднується і паска, яка своєю святістю підносить і впорядковує життя. Бути першим в ряді – це хороший знак».
У деяких місцевостях з освяченою паскою тричі оббігають хату, можливо, для того, щоб символічно окреслити коло-оберіг навколо житла й убезпечити його від впливу нечистої сили й усього злого.
Після повернення з освяченою паскою додому, під поріг стелять плетений килимок (символ багатства, як і при інших обрядах). Перед тим, як їсти паску, члени родини «спочатку моляться і хрестять її, потім обрізають із чотирьох (або дванадцяти) сторін (і кажуть при цьому "Христос Воскрес!"). Їдять зі всього, освяченого в церкві».
Відрізані з паски шматки не викидають, а зберігають до Вознесіння, оскільки приписують їм лікувальні властивості, в першу чергу для худоби (як і крихтам з паски). Потушняком зафіксоване повір’я: «якщо б шматочок паски з’їла миша, то стала б кажаном, виросли б у неї крила. А якщо вмитися водою, якою милося пасхальне корито, пропадуть прищі».
Магічною силою народна уява наділила також предмети, які освячуються разом з паскою: порох, кулі, батіг, гроші, часник, сіль – в основному те, що стосується худоби і боротьби з нечистою силою.
Сама паска після освячення вважається святою, а з неї святість передатися людині чи тварині під час дотику. «Наприклад, коли господар повертається з паскою, входить до хліва, і дотикається нею до худоби, "щоб худоба, як тісто росла догори". Паска добра і свята, тому і людина, і худоба, які до неї доторкнулися стають добрими. Освячену паску також кладуть на голову нечемній дитині і поганій худобі, які через контакт з нею стають добрими».
Федір Потушняк пише про цілий ряд великодніх табу, які мають здатність впливати на хід подій протягом року. «Їх суть полягає в тому, що те, що відбувається сьогодні, буде повторюватися цілий рік, а також через символічну подібність переноситься на інший предмет».
Загальновідоме великоднє табу – заборона спати у перший день Великодня. Оскільки, «хто спить на Великдень, в того буде сіяння "спати", і вітер, і бурі його перевернуть». Або: «Коли жінка спить, то її льон і коноплі будуть спати (лежати)». Таке табу вмотивовує недоцільність сну під час свята, оскільки це може спровокувати неврожай та інші негаразди. Існують й інші табу, які стосуються Великодня.
Зокрема, «на Великдень не можна їсти на дворі паску, бо звірі будуть насіння їсти. Хто на Великдень буде голодний, лінивий, сумний, буде голодний, лінивий, сумний цілий рік. Тому на Великдень мають бути всі чисті та ситі», - зазначав Федір Потушняк.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
