Нещодавно у Рівненській області пишно відсвяткували 450-у річницю створення Пересопницього Євангелія. Велике зібрання із цього приводу відбулося також і у Виноградові. Однак далеко не всім відомо, що набагато раніше, ніж у Пересопниці, Євангелія переписували і в Королеві. І коли переписування книг у Пересопницьому монастирі було, так би мовити, поставлене на конвеєр, то королівський раритет є штучним, унікальним витвором, переписаним під конкретне замовлення.
У фондах Закарпатського краєзнавчого музею зберігається манускрипт, якому зараз виповнюється 610 років, тобто так зване «Королівське Тетраєвангеліє» написано аж у 1401 році. Важливо, що рукопис із Королева має чітку географічну і часову прив’язку. У так званому «покрайньому написі» в кінці рукопису переписувач однозначно вказав місце своєї роботи – «в нялабском замке в кіральхазе», себто в замку Нялаб на території сучасного Королева.
Як зауважила дослідниця цінного рукопису Одарка Долгош, він належить до двадцятки українських старовинних рукописів, які мають конкретну дату створення. Більше того, є всі підстави вважати, що це взагалі найдавніший рукопис на території України, написаний на… папері. На кожному аркуші на просвіт видно фірмову відмітку виробника (водяний знак) - чітке зображення єдинорога. Більш давні тексти, як відомо, писалися на пергаменті.
Вперше дослідив манускрипт відомий вчений і богослов, архімандрит Василій Пронін, 100- річчя з дня народження якого, до речі, нещодавно широко відмічалося на Закарпатті. Саме у своїй докторській дисертації, підготованій у 1951 році, дослідник першим описав цю знахідку із монастирського архіву. Згодом, у 1957 році, в Празі , журнал «Православная мысль» опублікував його більш розгорнуту статтю на цю тему .
Отець Василій передав Королівське Євангеліє до Ужгородського державного університету, де ним зайнялися вчені-філологи Василь Микитась та Павло Чучка. Вони встановили, що переписувач, який себе ідентифікував як «Станіслав граматик многогрішний», був місцевим уродженцем, бо в тексті зустрічається багато елементів живої народної мови. Справа в тому, що перед кожним із чотирьох канонічних текстів Євангелій містяться на кількох сторінках своєрідні вступні статті із певними поясненнями для читача щодо використання цих текстів у богослужіннях та обрядах, адресатом яких були автохтонні жителі.
Власне, за Радянської влади ніхто глибоким дослідженням Королівського Євангелія не займався, адже атеїстичний світогляд тої епохи не вбачав у тому особливої цінності.
Тільки недавно працівниця краєзнавчого музею Наталія Шевніна опублікувала історичну розвідку щодо дарчої грамоти, що зберігається разом із Тетраєвангелієм. У ній ідеться, що ця книга дарується одному священику, «попу Микиті» на пам'ять про сім’ю дарувателя. Наведений перелік членів сім’ї цікавий насамперед тим, що імена їх виразно слов’янського походження - Радимир, Титомир, тощо.
Особливу увагу фахівців викликає художнє оформлення тексту – віртуозно вимальовані заставки, заглавні літери, багатоколірні візерунки. Вони свідчать про високу майстерність художника, вмінні користуватись спеціальними фарбами (і виготовлювати їх), адже за 6 століть барви малюнків залишилися свіжими і яскравими.
Хто знає, який шлях пройшла старовинна Книга, поки не опинилася в архіві Мукачівського монастиря, а потім у фондах Закарпатського краєзнавчого музею? Стан її залишає бажати кращого, бо невблаганний час таки залишив на сторінках свої суворі відмітини. Обдерта шкіра із дерев’яної палітурки, загублено кілька сторінок. Реставрація коштує дуже дорого та і навряд вона здатна відновити автентичний вигляд рукопису.
Але сам факт існування Королівського Євангелія ще раз доводить, що ми маємо повне право гордитися історією нашого краю, високим рівнем культури наших предків і твердо знати, що наші народні традиції спираються на багату і давню духовну спадщину.
І цілком очевидно, що слід відмітити 610-у річницю Королівського Євангелія достойно, адже це безцінна пам’ятка не тільки розвитку церкви на Закарпатті, а і справжній скарб для істориків, філологів, мистецтвознавців…
