Театральне життя України може похизуватися, без перебільшення, одним унікальним рекордом: майже чотири десятиліття триває перманентний ремонт Закарпатського обласного музично-драматичного театру. Змінювалися епохи і керівники, змінювалися актори і режисери, але абсурдна драма «Ремонт» уже чимось скидається на трагедію… Адже не одне покоління митців через такі «ремонти» позбавлене можливості повноцінно працювати.

Свого часу проектанти вирішили звести в найменшому обласному центрі України величезну будівлю площею майже 15 тис. квадратних метрів. Роботи розпочалися ще на початку 70-х. І за кілька років об’єкт перетворився на майже безнадійний довгобуд.

Будівництво періодично поновлювалося завдяки активності партійного керівництва Ужгорода. Однак часті перерви та радянська якість призвели до того, що будівельники врешті-решт самі заплуталися в складних конструкціях і припинили роботи.

Театр відкрили 1986 року, довівши його до 70% готовності. Про повноцінне опалення тут навіть не
йшлося, оскільки споруду, в якій за проектом передбачалася окрема котельня зі спеціальним температурним режимом, підключили до загальноміської тепломережі.

Через неякісно прокладені комунікації в окремі приміщення театру неможливо було подати воду, шахту ліфта для підйому продуктів у буфет будівельники «випадково» заблокували бетонним перекриттям, неякісно виконане декоративне облицювання в будь-який момент могло обвалитися й когось травмувати…

Першого директора керівництво області вмовило прийняти будівлю, пообіцявши відразу ж розпочати капітальний ремонт. Однак офіційно головний заклад культури краю так і не ввели в експлуатацію. Компетентна комісія категорично відмовилася підписувати акт через численні конструктивні недоробки.

Згідно з інструкціями Мінкультури, приміщення для масових заходів щосезону допускає до експлуатації спеціальна комісія. Закарпатський драмтеатр не отримав такого допуску жодного разу — члени комісії просто не ризикнули взяти на себе відповідальність.

Так само неофіційно, через бухгалтерську книгу, театр передавався від одного директора іншому.

Після розпаду Союзу обласна рада самовільно перевела театр у своє підпорядкування (хоча для таких рішень має бути згода Кабміну). Це не змінило ситуації. Область спромоглася виділяти кошти лише на зарплату колективу, неповноцінне опалення та дрібні поточні ремонти, суть яких зводилася до того, що майстри, оглянувши заплутані комунікації і конструкції, доповідали керівництву — полагодити якусь частину приміщення неможливо, треба міняти все! Після чого роботи згорталися.

Щось схоже відбувалося і з творчим колективом, який на початку мав чималий потенціал. Зі стін облмуздрамтеатру в різні часи вийшли відомі в театральному (і не тільки) світі постаті, такі як Вікторія Гресь, Станіслав Моїсеєв, Михайло Фрідман, Олексій Вертинський. Усі вони знайшли інше місце роботи. І це не дивно, адже зарплата в закарпатських митців виявилася найнижчою в Україні, а серйозної роботи із залучення нових кадрів ніхто не вів. Останні роки творчий колектив працював фактично на засадах самодіяльності.

***

У 2005-му, із призначенням на посаду директора Анатолія Рошка, театр отримав імпульс для розвитку. Новий керівник спромігся на сім прем’єрних вистав за рік (замість однієї-двох, як у попередні роки) і навіть на всеукраїнський гастрольний тур.

Про те, як артисти їздили по Україні на старезних радянських автобусах, які ламалися майже щогодини, можна писати окремо.

Уперше за свою історію театр спромігся заробити 480 тис. грн. (при плані 200 тис.). З таким же ентузіазмом А.Рошко взявся наводити лад і з самою будівлею. Театр оглянули фахівці двох столичних інститутів, які документально підтвердили — будівля перебуває в аварійному стані і несе загрозу для глядачів та працівників театру. Із цими документами директор почав «облогу» Кабміну, домігся зустрічі з тоді ще гуманітарним віце-прем’єром В.Кириленком.

У 2006 році Кабмін став виділяти кошти на реконструкцію. Кошторисна вартість робіт склала 16 млн. 453 тис. гривень. Сума, безперечно, чимала, однак те, як її почали «освоювати», відразу викликало сумнів, що театр коли-небудь доведуть до пуття.

Виготовити проект реконструкції драмтеатру погодилися два столичні інститути. Проте стараннями обласної влади цю відповідальну роботу доручили невеликій установі з Хуста (райцентр на Закарпатті). Урешті-решт проект, за який із бюджету заплатили 300 тис. грн., «виготовили», однак у театрі його досі ніхто не бачив! На тендері підрядчиків перемогла одна з ужгородських фірм, котра, як писала місцева преса, мала прямий стосунок до тодішнього керівництва області.

Роботи почали з ремонту даху. Для їх виконання підрядчик, за «рекомендацією» начальника управління культури, залучив фірму з одного з районних центрів. Майстри з допомогою коліщатка й мотузки піднімали відрами матеріали й самі посміювалися, що так «на шару» не працювали навіть за комуністів…

Не минуло й року, як покрівлю довелося ремонтувати знову. На це пішло кілька мільйонів гривень. А тим часом дах і після другого ремонту протікає у двох місцях. Директора А.Рошка, який намагався протестувати проти такого недбальства, навесні 2007 року звільнили, щоб, як кажуть, не плутався під ногами (навіть попри те, що з ним було підписано контракт до 2011 р.). Після цього ремонт тривав практично безконтрольно аж до грудня минулого року.

Відтак роботи припинили і більше не поновлювали. Деякі особливості реконструкції цього театру на початку року проілюстрували заяви правоохоронних органів та урядовців. Так, обласне КРУ під час ревізії фінансово-господарської діяльності драмтеатру виявило фінансових порушень на суму 2 млн. 100 тис. гривень. А міністр культури Михайло Кулиняк прямо заявив: «Приміщення Закарпатського драмтеатру перебуває в аварійному стані, тут розкрадено на сотні тисяч мармуру, кольорових металів з оздоблення будівлі…»

***

Нинішній директор театру Олег Зайцев прокоментувати «ДТ» хід відновлювальних робіт відмовився, зазначивши, що керує лише творчим процесом, а ремонт контролює управління капітального будівництва обласної держадміністрації.

Утім, результати можна оцінити й без коментарів. Варто лише оглянути будівлю.

Картина справляє гнітюче враження: стіни обдерті, плитка зі стелі попадала через протікання даху, склопакети вставлено зі щілинами, через які в приміщеннях вільно гуляють протяги… Якість зварювальних робіт встановлених по периметру будівлі металевих перил така, що коли хтось із робітників зіперся на поручень, увесь проліт «з’їхав» із місця і мало не завалився. Наприкінці квітня адміністрація театру склала акт огляду виконаного підрядчиком ремонту і дійшла сумного висновку. За браком місця наведу лише кілька пунктів із цього акта:

— вода замочує залізобетон, внаслідок чого руйнується штукатурка і цегла, створюється загроза обвалу перекриття;

— евакуаційні двері з фойє другого поверху перекрито глухими вітражами, чим фактично ліквідовано евакуаційний шлях із глядацької частини будівлі;

— при виконанні ремонтних робіт на покрівлі допущено контрнахили, через що дощова вода не повністю стікає до зливної каналізації. Покрівля в двох місцях протікає;

— зовнішня штукатурка на південно-західному фасаді відвалюється від основи великими шматками, що може призвести до травмування пішоходів.

***

В управлінні капітального будівництва ОДА «ДТ» повідомили, що на сьогодні практично половину з 16 млн. 453 тис. грн., передбачених на реконструкцію театру, профінансовано, а залишок становить близько восьми мільйонів. За словами заступника начальника управління Маргарити Борис, роботи було згорнуто у зв’язку із закінченням фінансового року. Поновити ремонт можна буде тільки після погодження порядку фінансування із Держбюджету.

— Задоволені якістю вже виконаних робіт? — запитую Маргариту Борис.

— Підрядчик повністю замінив вітражі, віконні та дверні блоки, триває утеплення фасаду, ремонт балконів. Правда, вони ще не встигли все закінчити, але роботи зроблено дуже багато, контроль за нею постійний.

— А як же перевірка КРУ, що виявила фінансових порушень на понад два мільйони гривень?

— Ви знаєте, КРУ приходить і перевіряє, бо виходить так, що одна баба сказала чи написала, а хто саме — не знаємо. І одразу — правоохоронні органи. Ми не дивуємося…

***

Після ознайомлення з проблемами театру в автора матеріалу склалося суб’єктивне враження, що будівля театру потрібна області лише для того, щоб постійно просити «під неї» гроші з центру. Колишній директор А.Рошко (суд визнав його звільнення незаконним і зобов’язав управління культури виплатити зарплату за період вимушеного безробіття, однак повертатися на попередню посаду А.Рошко не бачить сенсу) на одній із прес-конференцій прямо назвав драмтеатр полігоном для відмивання грошей.

— Я об’їздив майже всю країну, в більшості регіонів театри процвітають, — каже А.Рошко. — Це осередки культури, про які піклується місцева влада. У нас же ремонт — це викидання грошей на вітер. Упевнений, що реконструкції до пуття не доведуть, будівельники знову заплутаються і зайдуть у глухий кут, як це було вже неодноразово. А потім обласна влада знову проситиме кошти на ремонт. І так до безконечності. Цей театр будується сорок років і за такого ставлення будуватиметься ще стільки ж… Треба, щоб влада, насамперед обласна, справді схотіла зрозуміти проблему і нарешті повернулася до театру обличчям…

• Закарпаття
• Ужгород
• Закарпатський облмуздрамтеатр