Кошицький композитор 47-річний Ян Мазак випадково став медіа-зіркою через свою невдалу втечу до Росії, в яку він потрапив через річку Нарва.
Словак щиро вірив, що його композиції присвячені Путіну і російському народу допоможуть йому отримати притулок і роботу в країні, що сповідує тероризм.
Але після кількох днів у російській в'язниці він "протверезів": як від Путіна, так і від захоплення "чудовими" росіянами.
Віолончеліст, піаніст і композитор Ян Мазак, також відомий під псевдонімом Жан де Мазак, готувався до поїздки до Росії півроку. Вивчав російську мову, займався фітнесом. Вирішив в'їжджати в країну своєї мрії нелегально, адже думав, що росіяни його не пропустять. Тож вирішив доплисти з Естонії річкою Нарва. При цьому на спині у нього був 12-кілограмовий водонепроникний мішок, а також дитиче надувне коло з ще десятьма кілограмами особистих речей. Він уявляв, що обов'язково знайде собі престижну роботу в країні Чайковського, Прокоф'єва, Шостаковича, Бородіна, Мусоргського та інших великих музикантів.
Але коли російський прикордонник затримав його на тому березі, то він потрапив у тюрму. У перші дні він сподівався, що його твори дійдуть до Путіна і допоможуть його звільненню. Однак після двох місяців за гратами він втратив бажання залишатися в Росії і після останнього судового засідання розірвав твір, присвячений її божевільному лідеру.
Врешті-решт, завдяки адвокатам, Яна видворили з Росії та оштрафували приблизно на двісті євро за незаконний перетин кордону.
Словацькі журналісти попросили Яна Мазака про інтерв’ю коли він повернувс додому. Однак він попросив за це гонорар у п'ятсот євро. Але вже через кілька тижнів він погодився безкоштовно спілкуватися з журналістами, але зазначив, що йому не подобається, як трактують історію його життя.
"Я ніколи не хотів бути медіа-зіркою, і тим паче не таким чином. Я навіть не планував монетизувати свою історію. Але рік тому ми з мамою потрапили в жахливу біду через близького родича. Тому я став бездомним, а моя мати також була під загрозою втрати даху над головою. Тож я сподівався, що моя історія допоможе мені - але нічого не вийшло. Хоча нехай в редакціях подумають як заробляти на моїй історії, в яку я вклав стільки часу, грошей і майже власне життя. Нехай редакція спробує переплисти Нарву. В якийсь момент я відчув, що зараз помру. І нехай прокинуться в російській тюрмі...", - розповів Ян.
Він також розповів, що давно мріяв жити в Росії, де творили його улюблені композитори. І вважав, що його твори там також сприймуть із цікавістю. Також перед війною Ян почав писати філософську книгу, в якій передбачив "третю світову війну, яку розв'яже Росія через засилля навколо баз НАТО".
"Насправді це одна із сотень фальшивок російської пропаганди. Насправді бази НАТО знаходяться лише приблизно на десяти відсотках прикордонних територій Росії. Але я базувався на тому, що прочитав в Інтернеті. Так, я попався на обман", - каже тепер Ян і загадує свої дні у російській тюрмі.
"Перший місяць я сидів у Кінгісеппі (місто в Ленінградській області). Там я не мав контакту зі світом. Потім мене відвезли в тюрму в Санкт-Петербурзі, де нас було сімдесят чоловік у камері, але в нас був телевізор. Я був приголомшений російськими новинами. Те, що вони декларували як правду про війну з Україною, мені здалося чимось дитячим. Тоді я почав сумніватися...
Я змінив свою думку про Путіна буквально за кілька днів. Мені достатньо було побачити, що в Росії немає різниці між підозрюваним, обвинуваченим і засудженим. Що там можуть посадити невинного і випустять лише тоді, коли він самостійно доведе, що нічого не вчиняв. Призначений державний захисник - це лише для замилювання очей..."
- Що було найстрашнішим?
"Армія тарганів. Коли я був маленьким, я бачив фільм жахів, в якому якісь комахи заживо їли людей. Петербурзька в'язниця мені нагадала його, бо таргани були скрізь і постійно. Вони вилазили з наших ліжок, шукали нас і нашу їжу. Ми вночі затикали чимось вуха, а вони вже й вдень нас не боялися. Оскільки вони вже не поміщалися в своїх гніздах, я спостерігав, як маленькі таргани росли на моїх очах.
- Яким був режим дня в камері?
"Нас будили о шостій, а далі приносили те, що вони називали сніданком. Це була пшенична каша, але ми її називали клеєм, бо вона була як клей. Коли декотрі змивали її в унітаз, то вона його просто забивала. Коли я це побачив, то сказав собі, що більше цього до рота не покладу. Наступним пунктом дня був обід, тобто варена гнила картопля з капустою. Вдень ми годину гуляли у дворі. Далі була вечеря — протухла варена картопля з дрібною рибою, від якої після очищення від кісток не залишилося зовсім нічого..."
Після повернення додому Ян каже, що його життя назважди змінилося. Але йому не подобається як журналісти та люди трактують його історію.
"Зокрема неправда, що я почав симпатизувати українцям лише зараз, після того, як прожив (ці жахи) у Росії. Навіть якщо я вірив у те, у що вже не вірю сьогодні, це не означає, що я не симпатизую Україні. Ці люди гинуть там за свою країну і вони є невинними, і той, хто їм не співчуває, напевно навіть не є людиною", - каже тепер словак Ян, який змінив свій профіль у Facebook - з російського прапора на український.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
