Ця сфера діяльності і у верховинському краї має глибоке коріння історії, бо з діда-прадіда передається досвід ґаздівського ремесла сироварства.

 

 Символічно, що на знак данини цій сивій справі кілька десятків років тому на Міжгірщині започаткувалося свято, яке одні величають проводами на полонини вівчарів, інші — отар. Як би його образно не йменували, але воно спільне. Бо людина і її робота — це нероздільне. В один час, на жаль, умовне відзначення праці чабанів з невідомих причин скасувалося, та після невеликої паузи справедливо відродилося. Як кажуть у таких випадках — традиціям жити у віках, а праці людей, тим паче нелегкої, обов’язково треба віддавати належне. На Синевирському перевалі — одному з найживописніших природних куточків піднебесної місцевості Срібної землі на початку цього літа знову вирувало у всіх своїх притаманних яскравих барвах звичаєве свято шани селянських буднів.

 

Розпочалося дійство після завершення недільних богослужінь у церквах. Під протяжні звуки трембіт — вічних супутниць вівчарів та мелодії веселих музик воно бере старт у райцентрі. Сформована святкова колона, на чолі якої вершники на конях, набираючи хід центральною автомагістраллю, здійснює за усталеною схемою зупинки біля визначних місць селища — пам’ятників Т. Г. Шевченку, В. С. Гренджі-Донському, загиблим воїнам у Другій світовій війні та афганцям. Раз за разом до їхнього підніжжя керівники області, району, селища та народні обранці покладають корзини з квітами. А біля “зеленої” візитки Міжгір’я — велетенського дуба, вік котрого вже давним-давно сягнув за півстоліття, як завжди, у колі-ракашу затанцьовується іскрометна коломийка. Відтак — похід високо в гори, пік яких мов стуляється з небом. Саме Синевирський перевал незмінно стає місцем почесті газдів полонин.

 

Незважаючи на застереження синоптиків про можливі серйозні примхи погоди — напередодні вже кілька днів поспіль давали про себе знати зливи, крутосхила поляна під горою Кам’янка вщент заповнена місцевим і приїжджим людом. Ще не почалася офіційна частина відкриття свята, а воно вже набрало темп: крамарі з усіх-усюд, розмістивши обіч асфальтної стежки-змійки торгові лавки, жваво пропонують продукцію на різні смаки — від сувенірів до шашликів. Вперемішку них гостинно запрошують і голови верховинських сільрад до своїх накритих столів, на яких теж багатство — сир, бринза, вурда, гриби…

 

… І ось з театралізованої сцени, відлунюючись далеко в горах, звучать позивні свята — фольклорний колектив і танцювальна група районного будинку культури (кер. Вікторія Янчик та Тетяна Гимба) урочисто величаво виконують музичну композицію “Привітальна Міжгірщини”, символічно сповіщаючи про те, що глибинка святкує, радо скликає до себе гостей, поважає найдревніше ремесло, гордячись тим, що красному вівчарському роду й тепер нема переводу. Кожне християнське добре діло вартує Божого благословення. Молебень за збереження отар та освячення сиру проводить благочинний Між-гірського округу, настоятель св. Петро-Павлівського храму смт. Міжгір’я митрофорний протоієрей Євгеній Добра.

 

Відтак ведуча полонинського празника Галина Рекіта запрошує на сцену для вітальних виступів присутніх керівників влади. Під час своїх теплих промов голова облдержадміністрації Олександр Ледида, заступник голови обласної ради Андрій Сербайло, голова райдержадміністрації Василь Щур та в. о. селищного голови Міжгір’я Василь Юрик підкреслюють важливу значимість цього свята, яка найперше полягає у глибокій шані трудівників полонин, котрі заслуговують найкращих похвальних слів не лише за звитяжну працю, але й справжню мужність, на яку їх під відкритим небом постійно екзаменують всілякі суворі погодні та природні умови. Щира подяка вівчарям адресувалася і за те, що вони виготовляють найделікатесніший і особливо екологічно чистий харч, що мило і апетитно зветься сиром. По праці, як кажуть, честь. Згідно з своїм розпорядженням голова ОДА Олександр Ледида за сумлінний труд і вагомий внесок у розвиток тваринництва в області нагородив Почесними грамотами облдержадміністрації кращих з кращих чабанів району — Василя Конаря (Негровець), Володимира Красняника (Міжгір’я) та Михайла Юртина (Майдан). Депутат облради Михайло Ланьо вручив грошові премії аж 46 вівчарям та власникам вівцепоголів’я. У свою чергу заступник голови облради Андрій Сербайло теж удостоїв Почесних грамот Івана Жигана (Н. Студений), Михайла Леднея (Торун), Миколу Руснака (Син. Поляна), Василя Соляника (Лісковець) та Василя Стеця (Негровець), а від імені депутата Верховної Ради України Олександра Каменяша передав сердечні вітання та подарунки — мобільні телефони.

 

Апогеєм торжества на поляні стає спалах ватри за виконання цього ритуалу тамадою свята Іваном Теличкою. Велика доля правди є у народному твердженні, що це багаття біля нехитромудрого житла-колиби тепло гріє не лише тіло вівчарів, але і їхні серця та душі, надійно служить яскраво блимаючим світлом під час ночівок аж під самим небом.

 

Розмах свята проводів вівчарів та отар ілюструють розмаїття організованих заходів, які за їх проведення, наче в калейдоскопі віддзеркалюються суцвіттям подій. Якби не напружував ходьбу допитливий, але хіба встигнеш стати їх спостерігачем чи навіть і учасником! Передусім родзинкою дійства стають доїння овець та кіз у кошарі, конкурс на найсмачніше приготування сиру та вурди, процедура яких має безліч секретів з досвіду. Як-не-як, а кожен газда бажає похвалитися своїм білосніжним “колобком”, лагідно виплеканим у коновці. Аж липнули очі за демонстрації майстер-класу ковальського мистецтва, коли гнулися підкови для коней, які теж у великій пригоді вівчарям на полонинах. Майстри діла Василь Гренджа та Владислав Чулан з Міжгір’я, річанець Богдан Попов виявилися мастаками й на інші речі — глядачам показували виготовлені ними на ходу дзвіночки для отар, підсвічники, штопори, оригінального ґатунку погарчики — треба ж бо і біля колиби за успішні гелети чабанам і ватажникам спожити бодай півдеци.

 

Вабило зір море сувенірів, привертали увагу тематичні виставки, зокрема представлені НПП “Синевир”, профліцеєм. Що не кажи, а міжгірська “кузня” кадрів, яку протягом багатьох років очолює талановитий освітянин Василь Маринець, повсякчас подивує своїми диво-витворами для народного споживання. Честь і хвала цьому профосвітньому закладу — це думка багатьох, хто задивлявся на вироби справді золотими руками учнів та майстрів виробничого навчання.

 

А скільки веселих забав було для дітей завдяки організаторам вівчарських фестин! І все-таки, здавалося, найулюбленішим видом для них була їзда верхом на коні. Що не кажи, а неперевершено захоплююча екзотика!

 

Феєрверк свята, безумовно, розгортали музики та співаки. Чарували багаточисельних глядачів своїми виступами народний квартет “Лілея” (кер. Світлана Башук), троїсті музики ДМШ (кер. Юрій Біланинець) та коломийкарський гурт Федора Бедя, дует Оксана та Мар’яна Качайли, солістки Оксана Синишина, Аліна Гимба, фольклорний колектив та танцювальна група РБК, сопілкар Юрій Маркович. Гучні овації викликали за кожного свого номера гості-зірки естради — гурт “Made in Ukraine”, який прибув аж з української столиці за сприяння голів ОДА та РДА — Олександра Ледиди та Василя Щура.

 

Довго лунала над горами музика, досхочу най-приємнішими враженнями у райському природному куточку під небесним куполом цього пам’ятного дня позитивно заряджалася публіка завдяки вівчарському святу.