В сучасному світі все складніше стає виховувати дитину, спираючись на християнські цінності. Нас оточує атмосфера, яка руйнує моральні заборони та норми. За таких обставин треба, щоб гучніше звучав голос совісті, виразнішим було розуміння, згідно з якими ми будуємо родину, виховуємо дитину.
Значна роль у вихованні підростаючого покоління відводиться, звичайно, крім родини і школи, церкві. При греко-католицькому храмі святого Архистратига Михаїла таким вихованням вже впродовж багатьох років займаються сестри-монахині. Сьогодні гостем редакції газети є сестра Дарія (у миру Наталія Семчук).
Народилася сестра Дарія на Львівщині в християнській благочестивій родині. Відкрили їй в ранньому дитинстві дорогу до Бога дідусь, який дякував при церкві, та бабуся, вірна прихожанка Божого храму. З дитинства Наталія не пропустила жодної божественної літургії, з уст батьків, дідуся й бабусі відкривала для себе таїнства святої обителі, а підростаючи, потай мріяла долучитися до неї. Здобувши середню освіту, в сімнадцятирічному віці дівчина подалася в монастир — згромадження сестер Пресвятої родини у Львові. Вже з перших днів перебування серед черниць Наталія відчула, що пішла по життю саме тією стежиною, яку для неї обрав Господь.
Сьогодні за плечима сестри Дарії майже 15 років чернечого життя. Ще зовсім юна, миловидна і дуже привітна дівчина в чернечому вбранні не змінила своїх поглядів на життя, ще глибше серцем пізнала Господа і переконана, що шлях до нього починається з раннього дитинства.
— Не варто дивитися, що дитина мала, потрібно з перших років її життя починати стримувати її схильність до грубощів і непокори. А тоді вже легше буде і в юному віці, і пізніше справлятися з життєвими потребами. Звичайно, сьогодні нелегко батькам керувати вчинками своїх нащадків. Багатьох дітей виховує вулиця, їх оточує світ, де панує аморальність, брехня, байдужість, зневага… А все це — породження безбожництва. І, звичайно, дітям, які виховуються на таких принципах, нелегко бути добрими, щирими і милосердними. Діти, як квітучі рослини. Вони потребують особливого догляду. А ще, я вважаю, негативний вплив на розвиток підлітків мають віртуальні ігри. Захопившись комп’ютерними іграми, вони поринають в інше життя і дивляться на нього зовсім іншими очима. Боляче навіть уявити такі факти, коли в навчальних закладах, ніби й під наглядом вчителів, підлітки збивають один одного. А це і є наслідками того життя, в якому вони пізнають цю аморальність.
Вчити дітей іншого життя покликана церква. В Міжгір’ї вже багато років працюють з молоддю сестри-монахині. Я не так давно долучилася до них, але досвід роботи моїх попередниць вартий продовження. Допомогла мені освоїтися в Міжгір’ї сестра Єлена, з якою ми сьогодні удвох служимо при Божому храмі Архистратига Михаїла. Наша робота здебільшого спрямована на духовне навчання дітей-дошкільнят та студентів медичного коледжу. В райцентрі є п’ять дитячих садочків. Ми почергово відвідуємо малят, бесідуємо з ними на духовну тематику, таким чином пізнаємо їх дитячий світ. Вже з першого такого спілкування розуміємо, в якій сім’ї виховується дитина. Є дітки, які знають молитви, відвідують з батьками святі літургії, обізнані із земним життям Ісуса Христа, а є й такі, котрі не вміють навіть перехреститися. Ми навчаємо їх молитися, розповідаємо про значення святої молитви в житті кожної людини.
При монастирі згромадження сестер Пресвятої родини я закінчила музичне Богословське училище, а тому маю професійний досвід у навчанні малят духовних пісень. Важливу роль відводимо і естетичному вихованню. Кольорами фарб на папері діти відтворюють той світ, який вони бачать у своїй уяві. За таких зустрічей я зрозуміла, що дошкільнята радіють нашим візитам і залюбки з нами спілкуються. Маленьким діткам потрібні підтримка та співчуття дорослих, а якщо цього немає, то вони емоційно відгороджуються від нас.
Набагато складніше проводити повчальні бесіди з молоддю. Часто нас запрошують на виховні години викладачі медичного коледжу. Ми намагаємося переконувати юнаків і дівчат у шкідливості таких негативних звичок, як куріння, вживання наркотиків та алкоголю, хоча, як майбутні медики, вони це мають розуміти і самі. Такі явища ми, звичайно, пов’язуємо з християнською мораллю. В оточенні нинішньої цивілізації та вседозволеності молоді бракує елементарних знань про заборону і гріх, про те, що опанована гріхом людина перестає зважати на своє християнське покликання.
При Божому храмі працюємо з дітьми трьох вікових груп. Найвідповідальніша, звичайно, перша група. Це — наймолодші наші учні, яких готуємо до першого причастя. Перша сповідь — найкраща і підготовка до неї йде тривало і сумлінно. Цей день діти повинні запам’ятати на все життя. Пізнають життя Ісуса Христа, дорогу до Бога діти середньої групи. З молоддю займається отець Олександр. За їх участі щонеділі в Божому храмі правиться дитяча божественна літургія. Є при храмі й дитячий церковний хор, але дещо не в такому складі, як був колись. Після закінчення загальноосвітньої школи дівчата і хлопці пороз’їжджалися. Вирішується питання про оновлення дитячого хору, щоб голоси дітей і надалі радували наших прихожан.
Крім музичного спрямування залучаємо молодь і до спорту. Від церковної громади хлопці і дівчата під керівництвом моєї попередниці сестри Андреї брали участь у спортивних змаганнях різних рівнів. Виборювали навіть призові місця. Призові кубки, фотознімки зберігаються на видному місці в обителі, де мешкають сестри-монахині.
Звичайно, така співпраця церкви з молоддю не може не залишити добрий слід у їхніх серцях. Хотілося б більшої підтримки у такому напрямку з боку батьків, бо все ж таки в першу чергу саме вони відчиняють їм двері до Божого храму, вони є прикладом для своїх нащадків.
Ми живемо в час радісний і благодатний, але разом з тим і грізний, бо з нього виростає майбутнє. І треба пам’ятати, що якість цього майбутнього залежить від якості сьогодення, яке проживаємо і творимо самі.
