Житель Міжгір’я Василь Шовак шанована на зеленоокій Верховині людина як за щиру і скромну вдачу, так і добросовісну роботу. Весь сорокарічний стаж праці віддав одному колективу — райсільгосптехніці, яка наостанок перейменувалася на РТП (ремонтно-транспортне підприємство).
Довелося пройти різні кар’єрні щабелі — від рядового робітника до керівника. Починав шофером, потім був газозварювальником, бригадиром тракторної бригади, начальником мехколони, головним інженером. Останні дві посади перед виходом на пенсію — керуючий, а згодом голова правління РТП. Всі як один, хто трудився з ним пліч-о-пліч, цінували його працелюбний професійний почерк. Так і казали: “Є в кого повчитися ділом дорожити”.
Зрозуміло, такого складу характеру людині на заслуженому відпочинку не сидиться, склавши руки. Хоч і вдома сільських справ (мешкає у житловому масиві Прохідне) час від часу знаходилося, але непосидючого пенсіонера брало бажання зайнятися серйознішою і постійнішою роботою, тим паче, що здоров’я, слава Богу, не зраджує. До газозварки, яку знає на зубок, бо спеціальність здобував у престижному інституті електрозварювання АН УРСР ім. Є. Патона, чомусь не тягнуло, напевно, вже не той був вік. Зате магнітом випадково поманило до… ковальського ремесла. Хтось про несподівану перекваліфікацію Василя Олексійовича міркує і по-своєму: дружини-педагога Поліни батько Василь Іванина у минулому був знаним у районі колгоспним ковалем.
Дзинь-бом — голосом від ударів молотом дав знати про діло в кузні, що на території колишнього РТП. Крає, гне, кує метал з дня в день, виготовляючи за спецзамовленнями широкий асортимент продукції — хвіртки і ворота, легкої конструкції решітки на вікна, балкони чи до перил. Не кажучи про художньо оформлені на різні смаки присадибні чи могильні огорожі — що лиш нині в моді, те й чинить. Робить “апетитно”, з душею, бо одразу сподобався новий фах. За дебюту в промислі не полінувався здійснити подорож на Іршавщину, в селі Лисичево відвідавши знамениту закарпатську кузню “Гамора”, щоб запозичити ковальський досвід. В кожній справі існують свої тонкощі, отож, треба знати їх досконало. У пригоді виявилася його давня спеціальність інженера-механіка — самотужки змайстрував два верстати, що годні виконувати чотири важливі операції. Хоч патентуй новаторське устаткування, бо дорогоцінний час і фізичні сили економляться. Поліпшилася як продуктивність праці, так і якість виробів.
— Не брудна, а приємна робота, — каже Василь Шовак з повагою до кваліфікації, обраної за пенсійного віку, знаходячись у засмальцьованій робі у майстерні.
Від кожної зробленої речі отримує задоволення. Як і схвально відгукуються про них і його золоті руки клієнти. Хоч обходиться у трудомісткому ремісництві без помічника, але втоми коваль, якому цими днями виповнюється 68 років, за його словами, ще не знає. “І на старості сили відновлюються, якщо до серця діло як мені, так і людям”, — гордо додає ветеран праці, хоч ще новачок у ковальстві, бо лиш три роки порається у кузні.
