У кінці 90-х Віталій з позивним «Рей» уже був бійцем 128 бригади, тоді вона називалася механізованою дивізією. Знову до бригади закарпатець повернувся під час повномасштабного вторгнення.
Історію воїна розповіли на сторінці 128 Закарпатської бригади. Одразу після строкової служби він підписав контракт і служив у полку 128 дивізії, яким командував Сергій Наєв (генерал-лейтенант, Герой України, колишній командувач об’єднаних сил ЗСУ). Після звільнення Віталій понад 20 років пропрацював у приватній структурі в Мукачеві, а знову повернувся в бригаду вже під час повномасштабної війни. У цивільному житті Рей здобув фельдшерську освіту, під час попередньої служби був начальником медпункту батальйону, тому й зараз служить по спеціальності – фельдшером медичного пункту 1 стрілецького батальйону 128 ОГШБр.
– Я пішов у ТЦК оновити дані, а там працює моя знайома, котра запропонувала цю посаду, – розповідає Віталій. – Можна було вибрати ще залізничні війська, які охороняють мости на Закарпатті (там теж не вистачає медиків). Однак я пішов у свою 128 бригаду.
Головні обов’язки Рея – медична допомога бійцям свого батальйону, однак військові медики лікують і мирних мешканців у фронтових селах, де часто немає медичних пунктів, і куди через небезпеку не виїжджає «швидка». За потреби фельдшер також їздить у складі екіпажів на точки евакуації за пораненими.
– У нашій машині, слава Богу, ніхто не помер, хоча траплялися й важкі поранення – відірвані руки чи ноги, осколкові поранення від мінометних та артилерійських обстрілів, опіки від ворожих дронів. Доводилося забирати й загиблих товаришів – це психологічно важко… Поранені завжди зустрічають медиків із полегшенням і радістю, хоча в когось можуть бути й панічні атаки, особливо, якщо це перше поранення. Після лікування ми часто зідзвонюємося й спілкуємося, це ж усі наші хлопці, ми один колектив.
Як досвідчений медик Рей добре знає найпоширеніші у війську хвороби.
– Є сезонні захворювання, та ж простуда, однак найбільш поширені для піхотинців хвороби пов’язані з хребтом. Причина – носіння бронежилета й каски, важкі боєприпаси й спорядження, а в чоловіків 50+ додаються вікові проблеми. Багато хто і в цивільному житті важко працював, щоб прогодувати сім’ю.
Дома, на Закарпатті, Віталія чекають рідні – дружина й дві доньки. Те, що вони на віддалі, непросто, однак боєць вважає, що зробив правильно, пішовши в бойову бригаду, тут він знаходиться на своєму місці.
– Був недавно дома на реабілітації, але відчував, що мене тягне назад, починаю переживати, як тут хлопці. Дружина навіть трохи образилася. Я дуже люблю своїх рідних, але думаю, їм самим було б ганьба, якби я став ухилянтом…
