3 грудня 2011 року, у суботу, шанована у нашому місті людина, поетеса Софія Малильо, відзначала свій ювілейний День народження. Саме з цієї нагоди завітали до неї Мукачівський міський голова Золтан Ленд’єл та заступник міського голови Михайло Лабош.
Софія Михайлівна Малильо народилася 3 грудня 1926 року в чехословацькому, на той час Підкарпатті, в селі Верхніх Воротах (тоді Вишні Верецьки) як сьома дитина селян Михайла та Марії Малильо.
Початкову освіту вона здобула в рідному селі; середню в українській гімназії в Чехії поблизу Праги, куди її разом зі своїм сином направив директор школи Йосип Баланчук, а завершила вона свою середню освіту в 1945-1947 роках у місті Сваляві, повернувшись на рідне Закарпаття після війни.
У 1947 році «золота медалістка» Софія Малильо поступила на факультет французької мови Львівського державного університету імені Івана Франка.
2 листопада 1948 року, її студентку другого курсу, заарештували і в 1949 році, без судового слідства, заочно, в Москві, було засуджено до 10 років «каторжних таборів», які відбувала на Колимі та в Іркутській області. Хрущовська «відлига» повернула добре ім’я, а також життя сотням тисяч репресованих сталінським режимом, серед яких була і Софія Михайлівна Малильо, звільнена з реабілітацією у липні 1956 року. Восени 1956 року вона була поновлена на 2 курсі французької філології Львівського університету, який закінчила у 1960 році.
Після закінчення вузу Софія Михайлівна працювала за спеціальністю в сільських школах Запорізької, Закарпатської, Вінницької, Черкаської областей і 5 років у Дрогобицькому педінституті ім. І.Франка.
Як вона сама згадує, справжнє віршування розпочалося у неї 19 січня 1990 року, на 64 році життя. До сьогоднішнього дня вона видала 4 книги: «Іди і вір»» (1994 р., Ужгород); «Воскресіння пам’яті» (1999 р., Ужгород); вибране «А душа її – жива» (2006, 2007 рр., Львів); «Надія» (2008 р., Львів).
У 2009 році Указом Президента України за активну громадську та наукову діяльність Софія Михайлівна Малильо – член Мукачівського міського осередку громадської організації «Союзу українок» була нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.
Людина великої душі та надзвичайної скромності вона і сьогодні намагається бути серед активних будівничих незалежної Української держави, поклавши за неї кращі роки свого життя.
А цього суботнього дня, вона схвильована і щаслива, слухаючи вітання шанованих гостей, промовила відому свою фразу : «У житті завжди, аж до самого скону є місце для щасливого здивування».
Міцного Вам здоров’я. безмежного щастя та довгих років життя, шановна Софіє Михайлівно!
