Микола "Ніксон", головний сержант, який служить в Ужгородському ТЦК: "І тут я відчув, як в правий бік залетіло…"

42
0

В мирному житті звичайний приватний підприємець з Харкова без зволікань взяв зброю до рук аби вибити ворога. Бо завжди знав – в України свій шлях, не пов'язаний з росією.

Ніксон привіз родину з Харкова до Ужгорода, а вже 9 березня 2022 року був в ТЦК та СП. Далі служба в 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Соледар, Яковлівка, траса Бахмут-Лисичанськ. Саме його підрозділ починав той великий штурм, результатом якого стало визволення всього правого берега Херсонщини.

Там, під час штурму, й відчув, що залетіло в бік. Вже з двома кулями в животі встиг допомогти побратиму з пораненою ногою. Далі евакуація, кілька операцій, розповідає Служба зв’язків з громадськістю Закарпатського ОТЦК та СП.

Після останньої дізнався, що праву нирку лікарі вимушені були видалити. Далі продовжив службу в територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.


Історія Ніксона

Коли дивишся на головного сержанта Ніксона, то здається, що він завжди був в війську – впевнений, спортивна статура, спокійний голос, харизма. Але до 24 лютого Микола «Ніксон» був звичайним підприємцем у Харкові. Як сам каже – невеличка крамниця жіночого взуття була спільною з жінкою справою. Зізнається, що ніколи б й не подумав брати зброю до рук, але настав цей час.

«На початку березня 2022 року перевіз родину до Ужгорода, а сам пішов до військкомату і наступного ж дня був на навчальному центрі 128-й окремої гірсько-штурмової бригади. Було чітке розуміння, що я мушу це зробити. Це як в гаслі моєї рідної бригади – «Лем ми!». Треба вставати й іти захищати. Нічого надзвичайного – просто треба. Намагався піти ще в Харкові, але потрібно було вивезти дружину й 87-річну мати, залишити їх там не можна було – напередодні виїзду прилетіло в сусідній двір».


«Зрозуміло, що строкову службу я проходив – ще в 1985-му році. Тоді закінчив службу старшиною. Тому призначений був на сержантську посаду, відповідав за певну ділянку позицій».

«Адаптуватися потрібно було швидко, але кожен розумів навіщо ти там і за що борешся. Перший бойовий досвід – населений пункт Яковлівка. Позиції були на трасі Бахмут-Лисичанськ. Я розумів, чого очікувати. Що буде тяжко, боляче. Найтяжче – втрата побратима. Постійне питання в голові «Чому він, а не ти?». Але, на жаль, війна вона така…»


«Під час звільнення Херсонщини. Наш підрозділ штурмував. Їхали на завдання піднесені. Але… два кульові поранення в правий бік. На жаль, це не дозволило мені з хлопцями йти далі. Дуже важке поранення. Потім шпиталі, довге лікування, кілька операцій. Після останньої дізнався, що праву нирку лікарі вимушені були видалити. Коли вже більш-менш оклигав, був переведений до Ужгородського РТЦК та СП і зараз несу службу там. Часто чую міф – ніби в ТЦК служать хлопці по блату, за гроші, які нічого не бачили. Це – повна маячня!».

«Звичайно, мрію про цивільне життя. Але спочатку стовідсоткова перемога і повернення наших кордонів до рівня 91-го року. Варто всім не забувати – тільки ми можемо перемогти ворога, за нас це ніхто робити не буде. Лем ми!».




Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.

Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.

Дізнайся першим!



Коментарі

Ще немає коментарів, будьте першим!

Читайте також