Минулими вихідними в одному з кафе міста Берегово (Закарпаття) гість  із сусідньої області випадково залишив  пакунок із 50, за його словами, тисячами доларів (п’ятдесяток) США. Спохопився, коли вже   купався у термальній воді місцевого басейну. Вистрибнув звідти  й, немов ошпарений, в одних  плавках побіг у центр міста. Але  пакета на місці не виявилося – тож чоловік  ледь не  зімлів. Галасував, верещав, рвав на собі волосся, людей перестрівав, запитуючи,  чи хтось  не  бачив “міні-куфрик” із баксами. Деякі  берегівчани й самі почали очима стріляти-нишпорити, мовляв, а може поталанить розбагатіти! Але марно! Гість у розпачі мало не повісився, але познайомився з однією берегівською повією і пішов із нею  у  кафе ...

 

Розв’язка настала ввечері, коли неподалік місцевий неголений і немитий бідака-безробітний з Мужієва почав порпатися в одному зі сміттєбаків. Вийняв зі смердючого  ящика щось  доволі  тугеньке, старанно упаковане. Коли ж  відкрив  його – звідти із шурхотом посипалися пачки з доларами, а  він почав копкати перев’язану гумовим шнурочком “зелень” по всій дорозі й  кричати, що ось якими грошима володіють українські  мільйонери, шлях би їх трафив! Чим  більше  банкнот випадало, тим агресивнішим ставав наш  земляк –  босими ногами топтав “американську” грошву та репетував на всю округу, мовляв, йому Бог не велів брати до рук ці заокеанські гроші, бо вони – диявольські. Дійшовши до ресторану “Білий камінь”, він зупинив десь 10-15 машин, водії яких  радо підбирали розсипані банкноти.

 

– Беріть, ненажери, кладіть собі в жеби, – лементував чоловік. – Мені й цента не треба американського…

 

Їхав по дорозі з подругою й наш гість, який  і забув цінний згорток в одному з барів. Коли увидів на дорозі порозкидувані долари – ледь не зомлів – це ж  були його  купюри. На той час багато грошей уже підібрали водії та перехожі, певну суму пошматували колеса “джипів”, але таки вдалося забрати від чолов’яги сумку з грошима. Останніх там залишилося тисяч із 35! Це та сума, яку п’яничка не встиг викинути на вітер – у прямому розумінні цього слова.

 

І такі оказії трапляються. Якби ж той волоцюга шито-крито поклав суму в кишеню, вже сьогодні не ходив би голий-босий, мав би де спати та за що їсти. Але його “неадекватна” поведінка спричинилася хіба що до насмішок перехожих... А гостю, виходить, пощастило?