Урочистий мітинг до Дня Соборності України та 65-ї річниці утворення Закарпатської області та Іршавського району за доброю традицією 21 січня провели в Іршаві біля Пам’ятного хреста «Борцям за волю України». Голова райдержадміністрації В.І. Феєр і голова райради С.В. Сухан поклали корзини квітів до підніжжя Хреста. Разом з ними в церемонії взяли участь представники міський голова С.С. Бобик, представник громадських організацій, політичних партій.

• 

Перед учасниками мітингу виступали: член правління обласної організації Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії імені Федора Потушняка В.П. Густі, голова РДА Феєр, голова райради Сухан. Зокрема Віктор Іванович сказав: «22 січня минає 93-й рік від дня Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки в одну соборну Українську державу».

Акт Соборності відбувся 22 січня 1919 року на Софіївській площі в Києві. Був проголошений Універсал: «Віднині воєдино зливаються сторіччям відділені одна від одної частини України: Західна Українська Народна Республіка – Галичина, Буковина, Угорська Русь і Наддніпрянська Україна. Віднині є одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині Український народ, у могутньому, пориві своїх власних сил, має тепер змогу з’єднати всі намагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної Української держави на добро і щастя робочого народу».

Скликаний Директорією (тодішнім урядом) Трудовий Конгрес 22-28 січня був представлений делегатами з різних спеціальних верств, з політичними, інколи непримиренними поглядами: «Селянської спілки», групи Галагана, меншовиками, бундівцями, російськими есерами, лівих течій Української соціал-демократичної робітничої партії був одностайнім тільки щодо «Злуки». Але цей союз мав більше ідеологічно-демонстративний, ніж державно-правовий характер.

Як соборна Україна існувала формально до 16 листопада 1919 року – надто різним виявилося політико-ментальне середовище обох регіонів: вони мали абсолютно різний політичний досвід, інші релігійні традиції, зазнавали протилежного зовнішньо політичного впливу.

Для нас закарпатців важливим є той факт, що за возз’єднання різних українських земель в єдину державу віддали свої голоси представники Закарпаття, – делегати Руської Ради, які, як повноправні члени, входили до складу делегації, що виїздила до Києва, щоб взяти участь у торжествах проголошення Соборності. Це засвідчує Ісидор Нагаєвський у своїй книзі «Історія української держави двадцятого століття». Хоча частина вчених істориків притримується іншої концепції, що стверджує відсутність у цій делегації закарпатців. Та для нас принципово важливим є те, що Угорська Русь – тодішня назва Закарпаття, – була як одна із складових Соборної України.

Та всі історичні джерела свідчать про одностайну підтримку Універсалу про злуку ЗУНР і УНР багатолюдним віче, в якому брали участь представники широких верств населення.

Українській Народній Республіці в силу різних історичних причин не судилася щаслива доля. Закарпаття також і далі залишалося відірваним від своєї рідної держави. Рішенням Паризької мирної конференції воно було включено до складу Чехословаччини.

Довгий час радянська історіографія утверджувала у свідомості мас, що об’єднання всіх українських земель в єдину державу у вересні 1939 року. Навмисне замовчувалися історичний факт Злуки ЗУНР і УНР, а також про березневі події 1939 року, коли було проголошено незалежність Карпатської України. І з трибуни Сойму якої була виголошена заява: «Наш край назавжди залишиться Українським».

Наступним історичним етапом у об’єднанні українських земель став Перший з’їзд Народних Комітетів Закарпатської України. До речі делегація Іршавщини на ньому налічувала 86 представників і була другою за чисельністю після Мукачівщини. 

Є своя логіка і глибокий символізм у історичних подіях. Навряд чи ті хто готував та підписував Указ Президії Верховної Ради УРСР 22 січня 1946 року про утворення Закарпатської області, що ця дата співпадає із актом Злуки.

• Іршащина
• день соборності