Мальовничі краєвиди, цілюще гірське повітря, численні боркути – мінеральні джерела м’який клімат і одвічні ремесла верховинців, серед яких на першому місці вівчарство, національний колорит горян — це ті складові, які особливо подобаються туристам, з усіх-усюд нашої планети.
Той, хто хоч раз побував на Верховині, відразу переконався, що це один найбільш екологічно чистих куточків України та й Європи. Саме тут за особливого поєднання верховинців з рідною природою народжується найцінніший дар верховинської природи — білосніжна смакота — верховинська бринза.
Про її смакові цілющі, лікувальні властивості із сивої давнини дійшли до нас дивні легенди, гарні перекази, говірки і навіть пісні-коломийки.
Це, дійсно, так. Адже верховинська бринза – це, не тільки, найулюбленіша їжа верховинців, вона ще й наділена, життєдайною енергією, яка потрапила до неї із соком понад 60 лікарських трав, що збагачують флору Верховини.
За світлих релігійних та державних свят або просто у вихідні дні верховинки-газдині обов’язково готують страви, основними компонентом яких є бринза. Вони добре знають, що бринза наділяє чоловіків, коханих чудодійною силою, посилює їх потенцію. І віагри ніякої не потрібно.
Бринза останніми роками стала важливою складовою понад 30 верховинських страв. Тож не дивно, що туристи, мандрівники, гості нашого краю, обов’язково першого ж дня замовить токан із шкварками і бринзою або яєчню із свининою, щедро посипаною бринзою або іншу страву але обов’язково із бринзою. Бринза обов’язково прикрасить і рулет із свинини з грибами, майонезом і зеленню.
А ще бринза нарівні з Верховинською яфиною лікує зір, цукровий діабет, покращує мікрофлору шлунку, надає чоловікам сили а жінкам – енергії і бадьорості у малечі підвищує імунно-захисні функції, збагачує організм кальцієм та іншими мінеральними добавками. Тим паче, що сир, а потім бринзу виробляють з овечого молока, за життєдайного вогню вівчарської ватри, яка від усього злого оберігає. Тут, біля ватри, у колибі над Голятином, чеський письменник Іван Ольбрахт(Каміл Земан) написав передмову до свого знаменитого роману «Микола Шугай – розбійник».
Шумить, вирує Верховиною світле весняне – мішання овець. Мине кілька днів і понад далекими полонинськими грунями полине спів трембіт.
Це буде перша звістка про те що вівчарі вже видали певну частку гелет сиру. А той, хто в ці дні буде його брати, організує справжнє свято для вівчарів. Тоді й на сопілці зіграють знайому з дитинства мелодію:
«ВІВЦІ, МОЇ ВІВЦІ…»
