Шкільна дружба не іржавіє: після двадцяти років закінчення навчання в Синевирській середній школі її колишні учні-випускники трьох класів виявили бажання знову зустрітися у широкому товариському колі. Жадане нещодавнє побачення призначили у себе на батьківщині — селі над Тереблею.
Спочатку рандеву відбулося у закладі, який у ранні юні роки для них був другою рідною домівкою, у стінах котрого пізнавали глибини науки і зрештою він дав всім путівки у самостійне життя. “Скільки літ, скільки зим не бачилися”, — весело здоровкаючись, за міцного рукостискання ніжно цілувалися і дужо обнімалися вихідного суботнього дня учасники щасливої події, яких у дитинстві побратала школа.
Два десятки років — це, безумовно, солідний час, нюанси якого виразно підкреслювалися за цього довгоочікуваного і водночас хвилюючого та розчуленого до щему серця групового сходу багатьма прикметами. Звичайно, колишні учні за такий багатолітній період явно подорослішали і змужнілі, дехто декого навіть не спізнав — роки, що поробиш, міняють на вид людину, молодість поволі перевтілилася у літність. “Як лиш не придивлялася, але тільки за підказкою впізнала Андрія Гречина”, — щиро зізналася Руслана Бонкало, котра приїхала на стрічу аж з Угорщини, де вже шість років живе і трудиться. Саме вона стала головним організатором жданого теплого зібрання у тісному гурті минулих однокласників, а її надійною опорою-асистенткою Марина Бабічин, яка на даний час вже мешкає в Ужгороді. Дует “диригентів” заходу злучення друзів-школярів, до речі, обидві за студентства здобули фах фармацевтів, не приховує емоційного захоплення від свята-зустрічі, в унісон повідомляючи свої незабутні вчорашні враження: “Хоч важкувато було готуватися, зате чудово празнувалося”. Всі без винятку винуватці торжества були одностайними в думці, що приємне побачення додало їм настрою в буденному житті.
За запрошенням у Синевир прибуло майже з півсотні — хто звідки, бо багатьох доля розкидала по різних краях. Приміром, Василь Нірода приїхав з Чехії, Іван Гаштур — Івано-Франківщини, Василина Глеба — Чопа… Чимало візитували з дружинами або чоловіками, бо практично всі обзавелися сім’ями, радо представляючи і знайомлячи своїх суджених, з якими пліч-о-пліч крокують у родинному житті. За традиційним сценарієм першим ділом відвідали школу, завітавши у свої класи, одразу поринули спогадами в учнівські часи. На знак вдячності за науку школі вручили картину, а класним керівникам Василині Мокрянин, Олені Клованич та Михайлу Дебелю — подарунки. В живих вже нема Ганни Дебель, отож, з сумного приводу вирішили податися на цвинтар, де на могилу покійної вчительки поклали вінок і квіти. Хвилиною мовчання і молитвою вшанували пам’ять всіх померлих педагогів, котрі старанно з дня в день сіяли в їхніх душах добре, розумне і вічне, а також пом’янули за звернення до Бога, на великий жаль, і передчасно усопших ровесників, з якими у підлітковому віці разом вчилися і дружили.
А сам раут рандеву відбувся у місцевому затишному кафе над гомінкою бокорашською річкою Теребля, за культурне обслуговування персоналу якого, особисто приватному підприємцю Івану Шпільці гості виставили оцінку “відмінно”. Коли-коли, а за урочистого званого вечора із смачним застіллям та веселою музикою, який затягнувся аж до ранку, досхочу линуло задушевних бесід на різні теми, з-поміж котрих, зрозуміло, домінувало допитливе розпитування про сімейне буття. Надія Руснак, приміром, з гордістю серед одноліток поділилася приємною новиною, що готується до весілля сина. А за словами Руслани Бонкало, зустріч з однокашниками збіглася з черговими іменинами її дочки Іванки. Йшли розмови про трудове життя кожного, бо працюють у різних сферах, маючи різні професії. Хто неспроможний розшукати роботу за місцем проживання, подається у далекі заробітки. За цієї сучасної прикрої обставини, як з’ясувалося, таких чимало виявилося з числа учасників ювілейної зустрічі. Синевирці, як правило, з покоління в покоління зарекомендовуються людьми працьовитими, не пасують перед труднощами, вміють виживати гідно за складних ситуацій.
Ініціатор зібрання однорічок Руслана Бонкало спеціально підготувала сюрприз — написала пісні про Синевир та свою родину, за виконання яких була нагороджена заслуженими оваціями. Символічним стало і те, що випуск співпав з утворенням суверенної незалежної України, отож, випала нагода відзначити дві дати 20 річниць.
Насамкінець зустрічі ніхто нікому не сказав “Прощай!”, натомість клятвено обіцяв через п’ять років знову зустрітися всім разом у повному складі за адресою, де народився, ріс і навчався.
