Міжгірщина, як і інші райони Закарпаття, багата на талановитих, працьовитих керівників-самородків, які зробили і роблять багато добрих справ, щоб верховинці мали краще життя і щасливу долю.
Серед них шанована людина, талановитий організатор-керівник і активний громадський діяч Юрій Юрійович Клевець, який недавно відзначив свій 75-річний ювілей з дня народження.
Він — син опришка Юрка Клевця, який діяв на Верховині разом із своїм побратимом-ватажком, волівчанином Ільком Липейом у першій половині минулого століття. Про їх дії після загибелі ватажка по свіжих слідах В. Гренджа-Донський написав ще у довоєнні роки художньо-документальну повість “Ілько Липей — карпатський розбійник”. Багато сторінок твору присвячено і Юркові Клевцю як сміливому, відважному борцю з несправедливістю тодішньої влади і захиснику знедолених, скривджених верховинців. За волю і правду він готовий був загинути, стверджує письменник.
Син не бачив свого батька. Коли він пропав безвісти, той був в утробі матері. Про батька, його опришкування знає з розповіді мами та односельців. Народився майбутній опришок у 1907 році на присілку Репинне-Діл у бідній селянській родині. Але ще з юнацького віку навчився виготовляти з дерева і металу потрібні селянам речі і заробляти собі на хліб насущний. Ось що пише про нього В.Гренджа-Донський: “Юрко Клевець був талановитою людиною в селі: і майстер знаменитий, і пічник, і стрілець непоганий. Не було такої праці й того ремесла, в якому б він не розумівся… Словом, людина “золотих рук”.
Опришком його зробила тодішня жорстока дійсність. Клевця несправедливо звинуватили у крадіжці столярних інструментів. Чого, звичайно, він не робив, не було за ним й інших порушень і вчинків. І коли двоє жандармів заарештовували його і вели в тюрму до Волового, то по дорозі він зумів втекти від них і подався до відомого на Верховині опришка Липея. Його він знав, бо той подеколи навідував Клевця. Опришкував він три роки. А після загибелі Липея пропав і його слід. Так син і по сьогодні не знає, де подівся його батько.
Сина виростила і виховала мати. Гафія, яку жандарми і тодішня влада постійно тероризували, випитували, де її чоловік.
Дякуючи визволенню радянськими воїнами Закарпаття від фашистського поневолення, Юрій Клевець, як і сотні тисяч молодих людей краю, отримав реальну можливість здобути освіту, спеціальність, а далі — і роботу.
У рідному селі Юрко на “відмінно” закінчив семирічну школу, а далі — Свалявське профтехучилище. Середню і вищу освіту здобув заочно, уже працюючи. Закінчивши профтехучилище, працює у Великобичківському лісокомбінаті. А після повернення з армії 40 років трудиться на Міжгірщині на рядових і керівних посадах, аж до виходу на пенсію.
Ми, тодішні керівники району, помітили організаторські здібності Ю. Клевця, його вміння працювати з людьми, порядність, чесність і у 1970 році запропонували йому очолити колективне господарство у рідному Репинному. На посаді голови колгоспу він пропрацював 13 років. Тут зробив чимало добрих справ для своїх земляків, за що його поважають та цінують люди. Під його керівництвом господарство стало одним з кращих у районі з вирощування картоплі та кормовиробництва, показниках у тваринництві. Люди вчасно отримували непогану зарплату, мали належні умови праці в селах Репинне, Сойми та їх присілках. За той час споруджено десятки житлових будинків, у Репинному — нове приміщення восьмирічної школи, ряд господарських будівель. І Юрій Клевець цьому сприяв та допомагав односельцям у вирішенні різних побутових і життєвих проблем. Він чуйно ставився до кожної людини, яка потребувала допомоги. За сумлінну самовіддану працю має високі урядові нагороди: ордени Трудового Червоного Прапора, “Знак пошани” та ряд медалей.
Разом із дружиною Софією Іванівною, медиком за освітою, виростили двох синів, які здобули вищу освіту. Мають чотирьох внуків. Є вже і правнуки. Сьогодні Юрій Клевець проживає в Репинному, в скромному будиночку. Хоч мав справу на різних посадах із значними матеріальними цінностями та грішми, але завжди жив чесно, скромно, що у наш час зустрічається дуже рідко. Нині не встиг обійняти посаду, як котедж, а то й палац вибудовує за короткий час з сотні тисяч доларів, хоч зарплата невелика. А людям говорять, що жити стало краще і веселіше. Я вдячний долі, що працював 16 років на керівній посаді на рідній Міжгірщині поряд з такими порядними, чесними, талановитими людьми, патріотами Верховини і свого краю, як Юрій Клевець. Він належить до таких керівників, як Юрій Штеля, Іван Ільницький, Василь Штаєр, Іван Кочерган, Іван Криванич, Михайло Коваль, Лука Сятиня, Марія Пайдак, Іван Сюсько, Іван Субота, Дмитро Маркович, Йосип Лой, брати Іван і Петро Гримути та сотні інших, які у другій половині минулого століття зробили на рідній Міжгірщині чимало добрих справ, щоб їхні земляки мали тут роботу і гідне життя.
З нагоди 75-річчя з дня народження одного з кращих синів Верховини Юрія Клевця, бажаю йому доброго здоров’я, щасливого довголіття.
