Місія здійсненна: як працюють гуманітарні штаби, які надають українцям допомогу
280
Осінь свого життя кожен з нас прагне провести в теплі родинного затишку, оточений піклуванням та любов’ю рідних і близьких. На превеликий жаль, однією з найбільших проблем людей похилого віку є самотність та потреба в сторонній допомозі. Турбота про таких людей – один із пріоритетних напрямків роботи Ужгородського територіального центру соціального обслуговування.
Директор центру Юрій Шип, соціальні робітники прекрасно розуміють, що гуманність сус-пільства визначається ставленням до дітей, стареньких людей та немічних. На районному рівні діє цілий ряд програм, мета яких – поліпшення життя людей похилого віку. Щоб ці програми були не лише на папері, належно дбає районна влада на чолі з головою держадміністрації Степаном Бордашем.
Ось і у Міжнародний день людей похилого віку представники влади побували у багатьох сім’ях. З районного бюджету було виділено 27500 гривень. Закуплено борошно, рис, манку, цукор, олію, горох, макарони. Продуктові пакети соціальні робітники розвезли по всіх селах району.
… Живе у Ярку Олена Гайош з сином Іллею. Обоє – інваліди першої групи. Була колись в Іллі сім’я. Є й діти, але доля так розпорядилася, що нині немічний Ілля нікому, крім матері, непотрібний. Соціальний працівник Руслана Нечистак опікується ними. Обов’язків у неї чимало: і прибрати, і продукти купити, їсти зварити, на городі зробити порядок. Олена Михайлівна зі-знається, що навіть не уявляє собі життя без Руслани, щиро вдячна їй за постійну поміч.
Побували ми з Юрієм Шипом та Русланою Нечистак ще в одинокої, вісімдесятип’ятирічної Марії Яковлевої. Чоловік у неї давно помер, дітей в них не було, і доводиться на старості літ на самотині доживати свого віку. І тут Руслана допомагає старенькій. Судячи з її слів, соціальний працівник – не професія, а покликання. Лише людина з чуйним, добрим серцем може працювати на такій посаді. Марія Михайлівна не шкодувала слів похвали та вдячності на адресу Руслани.
Сама Руслана розповіла, що працює соціальним робітником вже дванадцять років. Лише у Ярку вона обслуговує семеро стареньких та немічних. Під її опікою і люди похилого віку у Стрипі.
…На жаль, старість – неминучий і біологічно закономірний процес. Як бачимо, не всім доля подарувала чуйних рідних, не всім судилася тепла і забезпечена старість. 320 таких людей обслуговуються в районі працівниками Територіального центру на дому, 130 протягом року лікуються у відділеннях тимчасового перебування в Оноківській та Середнянській лікарнях. Юрій Шип щиро вдячний головним лікарям цих медзакладів Василю Сіка та Антону Сливці за взаєморозуміння. До речі, людям, які лікуються за направленням Територіального центру соціального обслуговування, вартість харчування на 8 гривень більша, ніж іншим хворим, адже їх провідувати в лікарні нікому.
Що ж, сумні роздуми навівають відвідини таких одиноких сімей. Добре, що районна влада дбає, щоб останні роки життя ветеранів війни і праці не були тягарем і допомагає всім, чим може. І нарешті, так хочеться, щоб і рідні змогли пробачити батькам, можливо, гріхи молодості, та обігріли їхню старість.
