У радянські часи у селах працювали колгоспи: землю обробляли, худобу розводили, люди мали роботу, а майно колгоспу часто коштувало мільйони. Схем, як нажитись за рахунок майна колгоспу, було багато і, як наслідок , за 20 років незалежності землі пустують, а від колгоспів позалишались тільки руїни.
На самому в’їзді в Новоселицю, що на Виноградівщині, оголеним кістяком бетонних конструкцій зустрічає подорожуючих колишній відділок радгоспу імені Тараса Шевченка. Ще в 60-ті роки радгосп-мільйонер об’єднав чотири колгоспи навколишніх сіл. Після розвалу Союзу колективні господарства залишилися поза увагою держави, як наслідок колгоспи, а за ними і радгоспи, почали розформовувати.
Так сталось і з радгоспом Шевченка в Новоселиці, в 2002 році він припинив свою діяльність, людям роздали акції підприємства, мовляв, пізніше все поділять на паї. Через півроку-рік прийшли ділки, офіційно скуповуючи за безцінь акції. Люди сподівались, що нові власники вдихнуть життя в колись процвітаюче підприємство, але не так сталось, як гадалось.
Спочатку об’єкт охороняли, потім все покинули напризволяще, що призвело до розкрадання майна колишнього радгоспу. Про те, щоб привести до ладу територію, звісно, ніхто із власників колгоспних земель не замислювався, адже руїни становлять реальну небезпеку для життя жителів села, особливо дітей, які полюбляють гратись у таких місцях. Сільська рада могла би взяти на баланс усі будівлі, зробити рекультивацію, а колишню контору перетворити на сільський клуб, але питання в тому, що банк не віддасть селу майно, яке отримав під заставу, а сільрада не має права витрачати кошти на чужі об’єкти, навіть якщо вони загрожують безпеці людей.
