Починаючи з 1993 року дбати про тих, кому необхідна підтримка взялася організація «Каритас» римо-католицької церкви. Вона заснована на християнській традиції каритативної допомоги та піклування про найбідніших і, в першу чергу, через мережу безкоштовних їдалень. Організація надає допомогу всім соціально незахищеним верствам населення, незважаючи на віросповідання та національність. 

 

Каритативний центр у нашому місті офіційно зареєстрований як доброчинна організація у 1995 році. У витоків заснування закладу стояв францисканець о. Тихомир (місіонер з Угорщини). Допомогу спочатку надавали на благодійних засадах у невеликих масштабах. З сусідніх країн надходила гуманітарка, яку розподіляли по різних організаціях міста. Також у невеликому приміщенні відкрилася безкоштовна кухня, де готували і видавали 25 обідів на день.

 

Наразі тут працює вісім чоловік. З самого початку і дотепер діяльність закладу було забезпечено з допомогою закордонних пожертвувань,  переважно угорських. Завдяки  їхньому фінансуванню, зведено нову будівлю центру. Наразі в середньому в день готується 180 обідів. Вартість одного складає близько восьми гривень. А за рік лише на продукти харчування витрачається 8-9 тисяч гривень. Їх закуповують на базах на кошти, які перераховуються на банківський рахунок. Працюють майже без вихідних, адже в суботу видають подвійну порцію (на неділю), отже можна сказати, що кожного дня забезпечують гарячою їжею своїх підопічних.

 

Видача обідів відбувається за графіком, але часто нужденні приходять заздалегідь. Кухарі Єлизавета Колбаско, Еріка Вінце та Світлана Іванова готують смачні супи, борщі, страви угорської кухні, випікають невеликими порціями хліб. Два рази на тиждень у четвер і суботу дають до гарнірів м’ясо. Мають також ділянку під город, де висаджують моркву, кабачки, капусту, цибулю. За ним доглядають не тільки працівники, а також залучають своїх підопічних. До релігійних свят намагаються урізноманітнити меню. Кілька років підряд напередодні пасхальних свят добродії привозять і роздають паски. Раніше практикували розвозити обіди додому, але наразі це досить накладно. Тому люди приходять самі, а обмеженим в пересуванні забирають сусіди чи хтось із знайомих.

 

– Крім цього, приймаємо вантажі з гуманітарною допомогою, які роздаємо в каритативні осередки церковних організацій, – розповів директор центру Антон Нанаші. –  Минулого року одержали шкільні парти, які разом з райвідділом освіти згідно затвердженого списку розділили по школах та у Перехрестівську школу-інтернат. Підтримуємо благодійну спортивно-реабілітаційну організацію інвалідів «Відродження», інші доброчинні організації міста. На прохання дирекції міської ЗОШ №3 у нашому приміщенні розташувався клас для дітей ромського населення. Всі витрати сплачуємо за свій кошт, а вони тільки прибирають кімнату. Власністю Виноградівської римо-католицької громади та каритативного центру є реабілітаційний центр та комплекс приміщень дитсадка з усім обладнанням по вул. Тюльпанів, який ми передали у користування міській раді, будівля по вул. Вакарова, де нині розмістився дитбудинок сімейного типу.

 

Крім нас обіди видають у Територіальному центрі соціального обслуговування населення. Але в них більш сувора система – вимагають довідку з лікарні та санепідстанції. До нас людина приходить з копією паспорта, ми вивчаємо її соціальне становище і приймається рішення про опіку над нею. Їдальня щоденно обслуговує різну категорію осіб – непрацюючі інваліди, одинокі люди похилого віку, малозабезпечені, діти-сироти, безробітні. Є такі, що не  мають постійного місця проживання. До прикладу,  Олександр Кузнєцов влітку живе у палатці на Тисі, а зараз кажуть, його прихистили городяни чи то сторожем на дачі, чи то виділили хатку, аби не замерз. Він своєї родини не має, ні з ким не любить спілкуватися, друзів не заводить і живе, як кажуть відлюдником. Хоча мета організації надавати допомогу мешканцям міста, але часто  приїжджають за їжею жителі різних сіл району, навіть був один чоловік з Берегова, і ми нікому не відмовляємо.

 

На сьогоднішній день головними спонсорами каритативного центру є місія францисканців Угорщини і Австрії. З держбюджету виділяється  всього 20 тисяч гривень на рік. Вишукуємо спонсорів, але з кожним роком це зробити все трудніше. Зверталися з листами до фонду Пінчука, інших подібних організацій, але відповідь була лише одна: «Взято до уваги».

 

Справа в тому, що в 90-х роках наші благодійники розуміли важке становище в країні, але нині, коли в нас так багато олігархів, вважають, що своїм співгромадянам мають допомагати і держава, і заможні люди. На жаль, жодного разу ніхто нам не пропонував фінансову підтримку. До прикладу, за кордоном принести пожертву, то є звична справа – хтось може дати тільки 500 форінтів, а інший – мільйон. У нас всі вважають себе бідними, а якщо допомагають, то сповіщають про це  у всіх засобах інформації. Ми працюємо не для реклами. Якби була можливість, обслуговували б більше людей. Бо кожен повинен долучатися до благодійної справи – допомагати нужденному, і це повернеться сторицею.