Протягом року в Ужгороді тривав волонтерський проект „Допоможи іншому – стань приятелем”, який підтримали фонд Скан, мережа нідерландських фондів для Центральної та Східної Європи.
Спрямований він був на привернення уваги громадськості до людей з обмеженими можливостями. Цими днями проект закінчився фотовиставкою у провулку „Гірчичне зерно.”
Як розповіла керівник волонтерів у проекті „Допоможи іншому – стань приятелем”, викладач кафедри соціальної роботи факультету суспільних наук УжНУ Оксана Смук, волонтерами проекту стали студенти 2 курсу факультету суспільних наук кафедри соціальної роботи. Весь курс протягом року займався дітками з обмеженими можливостями, якими опікується фонд Олега Кириленка „Дорога життя”. Ці діти, а їх у групі було 15, навчаються в ЗОШ № 20, де запроваджено інклюзивне навчання (тобто дітки з обмеженими можливостями навчаються разом зі здоровими дітьми).
„Річ у тому, що наших людей треба привчати до того, що люди з особливими потребами існують, -- розповідає Оксана Смук. -- На наших вулицях це явище не присутнє і тому про таких людей часто забувають. А якщо все ж задуматися, то стане зрозуміло, що ми не зможемо з тими інвалідними візками пересуватися по наших вулицях. На все місто є всього лише один автобус (і той поламаний), який дає змогу дітям у візках їздити містом чи за його межі. Тому такі проекти дуже потрібні”.
Протягом року волонтери і діти звикали один до одного, ставали друзями і вже дуже скоро дітлахи почали чекати приходу студентів і асоціювати їх із позитивними емоціями. Студенти разом з дітьми готували на Новий рік ялинкові іграшки, малювали. А з настанням весни, почувши, що діти хотіли би покататися на квадроциклах, волонтери постаралися здійснити цю мрію. Квадроцикли знайшли в районі Невицького замку. „І коли ми посадили цих діток, які не тримають ні спинку, ні кермо нормально не завжди можуть тримати, і побачили їхні сяючі личка – це було надзвичайно!”, -- каже Оксана Смук. Втім, тут же довелося й неприємно здивуватися: по оплаті нам не захотіли робити жодних скидок... Та й і з відвідинами замку вийшло неприємно. „Коли ми під’їхали до шлагбауму, що перегородив нам дорогу до замку і я попросила нас пропустити, дідок-сторож навідріз відмовився нас пропускати!.. Порадив дітям на візках добиратися до замку лісовою стежкою або ...на вертольоті!.. Але ми силою підняли шлагбаум і студенти на руках витягли дітей на замкові стіни”. В той же час на фермерському господарстві „Золота гора” дітей безкоштовно покатали на конях, нагодували усіх десертами і щиро подякували, що діти завітали до них.
І тепер хоча проект і закінчився, студенти й далі будуть працювати з дітьми, адже вони стали справжніми друзями. Батьки дітей спочатку ставилися до волонтерів та заходів із дітьми дуже упереджено, спочатку погодилися брати участь у проекті лише 2 з 15 батьків, а у фотовиставці батьки 2 дітей відмовилися від того, щоб їхніх дітей показували у галереї. У батьків сильний той стереотип: сталося нещастя з дитиною і краще, щоб про це ніхто не знав і не бачив...
