наші літератори презентувалися в Києві
Презентація альманаху пострадянської літератури «Джинсове покоління» у Будинку літераторів — одна зі спроб закарпатських письменників заявити про себе в столиці. Прозаїк і викладач закарпатського університету Михайло Рошко вперше за історію Закарпаття уклав альманах, аби нагадати про своє покоління, яке наперекір системі першим носило до школи джинси, і про молодняк, який не знає заборон і через комп’ютер забуває про кулькову ручку.
Підсадити на літературу через пиво
«До цього часу закарпатська література була скромною і цнотливою, а ми вирішили її зґвалтувати своїми віршами», — каже Рошко. Спершу культивували відверту лірику, як справжня богема, по барах Закарпаття — з вином, пивом і дівчатами. Як каже засновник неформального літературного об’єднання «Ротонда» Віктор Коврей, «підсадити» однолітків на літературу можна лише через пиво. «Можливо, дехто після цього придбає збірку і на тверезу голову почитає наші вірші, інакше поезія ніколи до рук не дійде, — ділиться з «УМ» колоритний поет, читання віршів якого нагадують свавілля Рембо. — Колись ми збиралися у мене на дачі біля кам’яної церкви Ротонда в селі Бурятин, від чого пішла назва наших посиденьок. Є ще й інша версія, нібито об’єднання символізує відродження, ренесанс. Я чемно слухав своїх попередників і відчув, що треба свої вірші подати яскравіше, тому зімпровізував роздягання, ходіння по залі Спілки під парасолею. Бачив, що викладачам сподобалося, але в НСПУ не візьмуть». Його приятель Андрій Любка теж розуміє, що у Спілку для них двері зачинені, але хоч добре, що вірші друкують у спільному альманасі. На презентації він прочитав вірш про своїх попередників, які обов’язково передплачують «Літературну Україну», відпускають козацькі вуса, раз на рік пишуть статтю про духовну деґрадацію нації, водять колєґ на п’ятдесят грам, запивають одним томатним соком на двох, а останній бутерброд загортають у серветку і, о Боже, за ціле життя не напишуть нічого путнього. Йому підморгують ще більш «невправний і нещирий» поет, а загалом викладач університету Сергій Федак і стриманий, як і личить представнику місцевої влади з управління культури і туризму, Василь Кузан. До альманаху ввійшла проза поета і журналіста Олександра Гавроша. Щоб не нудьгувати, Гаврош, відомий як автор еротичних віршів, випробовує свою майстерність у різних жанрах. Цього року він переміг на «Коронації слова» за кращу п’єсу «Ромео і Жасмин» і презентував дитячу книжку «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу».
Підсадити на історію через силачів
З подачі Олександра Гавроша Видавництво Старого Лева вирішило запустити серію дитячих книжок «Українська сила». Журналіст об’їздив Закарпаття вздовж і впоперек, наслухався нечуваних історій від старожилів, а ще йому зовсім не випадково потрапила до рук документальна книжка Антона Копинця про Івана Фірцака із села Білки на Закарпатті. Як виявилося, Україна не тільки сьогодні має богатирів — братів Кличків і Василя Вірастюка. Силачі у нас ніколи не переводилися. Фірцака, який ще тоді жив у Австро–Угорській імперії, прозвали Іваном Силою в тодішній Республіці і Кротоном у світі через його надприродні здібності і 80–сантиметрові плечі. На основі зібраних документів про богатиря, а також спогадів Антона Копинця, що особисто був знайомий з Іваном Фірцаком, Сашко Гаврош за місяць написав пригодницьку книжку для дітей «Неймовірні пригоди Івана Сили». «Видавництво започаткувало серію «Українська сила» цією книжкою, — каже Гаврош, — але я більше не писатиму про сильних людей. Щойно здав у видавництво пригоди розбійників. Я хотів розповісти про свого найсильнішого земляка, тепер написав про народних героїв, щоб не думали нібито в нас, окрім Довбуша і Кармелюка, більше нікого не було. Та на цьому не зупинятимуся. Адже і від еротичних віршів не відцурався, і від журналістських матеріалів».
Василь Вірастюк до цього про Івана Силу нічого не відав. Каже, що прочитав книжку і ще раз зрозумів, що ми — нація найсильніших. «Іван Фірцак справді мав надприродні здібності, адже, щоб витягати зубами цвяхи з дошки, носити на собі весь цирк, лягати під колеса машини, перемагати у боксерських поєдинках, відривати роги бійцівським бикам, треба мати не тільки силу, а й Божу благодать. Не дурно Сашко написав «якщо Іван не зможе, то Бог допоможе».
