У Мукачеві на зеленому базарі та ГІДі вишиковуються цілі ряди з відрами, банками, бідонами, а то й просто ящиками чи кошиками. Продавці навперебій закликають до себе та пропонують купити вітамінні дари лісу. За літрову банку просять всього п’ять гривень. Якщо поторгуватися, то можна придбати й дешевше. «Ожину збираю від самого початку її дозрівання, — розповідає пенсіонерка із Верхньої Визниці баба Марія, — рвати її дуже важко, бо гострі колючки буквально впиваються в долоні, а ще не дають спокою гадюки, якими кишать ожинові кущі. Туди без гумових чобіт не сунешся. Та що поробиш, це є одна із небагатьох можливостей підзаробити трохи грошей. Бувають дні, коли виручаю сотню й більше гривень. Однак зараз ягід дуже багато на базарі й збути їх стало набагато важче. Це призводить до падіння ціни. І якщо так піде й далі, то збирати чорну ягоду стане зовсім невигідно».

 

А ось два хлопчаки з гірських Пузняківців. 13-річний Василько хвалиться, що на ожині вже заробив майже півтисячі. Правда, вставати доводиться дуже рано, і поки сонце починає пекти, він уже вдома. А ближче до вечора йде до лісу вдруге за день. Наступного ранку одне відро кладе в наплічник, інше бере просто в руки і їде в райцентр на базар. «Коли ожина тільки починала достигати і її на базарі було мало, зі збутом не виникало жодних проблем, — каже підліток, — а ось тепер стояти доводиться дуже довго, бо ягоди повно. Інколи віддаю зовсім дешево, тільки б не нести повні відра додому». Такі ж заробітки і у його приятеля, на рік старшого Михайла. Юнак також нарікає на проблеми зі збутом, але на вже зароблені гроші купив письмове приладдя, зошити, сорочку та спортивний костюм. Тепер ось збирає кошти на придбання кросівок і черевиків.

 

Нелегко даються ожинові заробітки й дружині відставного прапорщика Ірині, яка ще навесні втратила роботу. Її родина проживає у військовому містечку «Шипка». Пенсія у чоловіка невелика, отож, щоб сплатити за квартиру, газ та електрику, доводиться підробляти. У довколишніх лісах ожини повно, тому жінка із двома дітьми щодня вирушає з відрами за ягодами.

 

У деяких селах району заїжджі бізнесмени скуповують вітамінну ягоду. Платять недорого, всього по п’ять гривень за кілограм, але люди охоче здають ожину, бо й це хоч якийсь заробіток.

 

Вздовж автотраси Чоп–Київ, особливо у гірських селах Свалявщини та Воловеччини, у ці дні також багато продавців ожини. І якщо на Мукачівщині ожинові заробітки вже йдуть на спад, то на Верховині вони щойно розпочинаються, адже тут чорні ягоди достигають на два тижні пізніше. «На чорниці заробила-м доста добре, — хвалиться жителька Абранки Воловецького району Ганна, — тепер щось перепаде й від ожини, а восени, може, Бог дасть грибів, отак буде з чим перезимувати». Допомогу по безробіттю молода жінка не отримує уже понад два роки, отож, щоб звести якось кінці з кінцями, доводиться збирати та реалізовувати дари місцевих лісів. Міжнародну автотрасу жителі гірських сіл називають дорогою життя. Насправді воно так і є.

 

Задоволеними залишаються й покупці, бо за низькими цінами можна придбати вітамінну ягоду й запастись нею на зиму. «Із ожини готую варення, — розповідає мукачівська пенсіонерка Ірина Андріївна, — а ще чудові компоти. Маю й морозильну камеру, в якій заморожую свіжі ягоди. Усе це мені дуже знадобиться взимку, особливо на новорічно-різдвяні свята». І таких людей, як Ірина Андріївна, в місті чимало. Як бачимо, вигода від ожинового бізнесу обопільна.