На Закарпатті ще хтось робить лизанки?

Отець Владислав Ігнатишин припускає, що ця закарпатська цікавинка (більше ж бо ніде в Україні такого нема) могла з’явитися десь на початку минулого століття. «Церковні свята для жителів нашого краю завжди були чимось значущим. Їх дуже чекали дорослі й діти, готували гарне вбрання, чепурилися. А щоб дітворі теж зробити свято, тим самим ще більше заохотивши її відвідувати церкву, хтось, певно, придумав продавати цукерки і пряники », – каже священик. Все про такого роду смаколики знає ужгородка пані Марина. Розповідає: колись жінки Радванки (яка не завжди була осідком ромського населення) масово займалися випічкою медовиків і виготовленням лизанок. «Бабуся мого чоловіка та всі її сусідки заготовляли солодощі, а потім возили їх по селах Ужгородського району на храмові свята продавати. З того й жили. Бабуся навіть мого чоловіка навчила, як із цукру робити цукерки, а він потім і мені показав». Пані Марина згадує, що дуже зацікавилася старовинним ремеслом, адже з дитинства пам’ятала смак цих цукерок. «Пригадую, як одного разу моя бабка пішла до церкви, яка тоді, у радянські роки, була підпільною. Я дуже просила, аби вона мені принесла лизанку, бо дуже їх любила. Але бабця повернулася без цукерки: сказала, що всі розібрали і їй не вистачило. Як я тоді плакала! Можливо, ця історія й стала причиною того, що я теж захотіла навчитися робити ці «церковні» солодощі». Цікаво, що пацьорки і медовики на Закарпатті й нині можна придбати лише на храмові свята – на ярмарках і туристичних фестивалях їх майже ніколи не продають. Однак навіть біля церкви ці солодощі побачиш не завжди. Продавці кажуть, що в містах діти стали вибагливішими, а їхні батьки часто не дозволяють купувати різнокольорові смаколики, кажуть, що це «хімія». Сільська малеча щодо цього поступливіша. Вона й досі ходить до церкви і незмінно біжить купувати лизанки за 3 гривні. Найпопулярніші цукерки для хлопчиків – у формі пістолета, дівчатка найчастіше вибирають метеликів, сердечка та вишеньки. З чого ж роблять ці солодощі? Пані Марина розповіла: основний інгредієнт – цукор, а яскравий колір дає звичайний харчовий барвник, який широко використовують кондитери при виготовленні тортів і тістечок. Щоб спекти намистини-пацьорки і медовики, потрібен цукровий сироп, яйця, борошно, розпушувач і барвник. Тісто, каже пані Марина, досить примхливе, з ним важко працювати. Жінка відкладає його на ніч у холодильник і лише другого дня розкатує, вирізає формочками і ставить у духовку пектися на цілих 4 години. «Багато що залежить і від якості цукру, бо іноді трапиться такий, що не хоче варитися, а «збігає», як молоко. Щось у нього, певно, додають, бо потім і цукерка-лизанка виходить не яскрава, а якась тьмяна, негарна. Готові пацьорки треба добре підсушити, аби стали твердими. Зберігатися вони можуть дуже довго, а найкраще смакують з чаєм або молоком. Своє вміння пекти медовики жінка сподівається передати невісткам. «Знаю, що нині вже мало хто робить лизанки, тому не хочеться, аби ця традиція з роками зникла», пише Тетяна Літераті, газета "Старий Замок"