на дзвіниці Михайлівського чоловічого монастиря в Грушеві

Високопреосвященнійший архієпископ Хустський і Виноградівський Марк, після ранкових постових богослужінь, відправив Літургію Передосвячених Дарів в Архангело-Михайлівському чоловічому монастирі в с. Грушево, Тячівського р-ну.

Рано вранці прибулого Архіпастиря біля центральних дверей храму зустрів намісник обителі архімандрит Стратоник (Легач), братія і прихожани монастиря. Після полунощниці, акафісту Страстям Христовим і постових часів з ізобразительними, владика Марк відслужив Літургію Передосвячених Дарів. Йому співслужили секретар єпархії архімандрит Алексій (Бринчак), намісник монастиря архімандрит Стратонік (Легач), намісник Свято-Георгіївського монастиря архімандрит Пахомій (Галац), братія обителі в священному сані. Багато прихожан цього дня прийняли Святі Таїнства Тіла і Крові Христових з рук Правлячого єпископа. Після літургії Владика Марк звернувся до присутніх з повчальним словом і вручив грамоти благодійникам.

Але дійсним приводом для урочистої архієрейської служби цього дня стала подія освячення нових дзвонів на монастирській дзвіниці. Піднявшись на дзвіницю, архієпископ Марк зробив `Чин освящения кампана, си есть колокола или звона`, окропив нові дзвони святою водою і перший кілька разів ударив в найбільший дзвін, поклавши початок святковому дзвону на честь радісної події.

Освячення нових дзвонів - черговий крок у відродженні древнього монастиря. По деяких версіях, історія Грушівського монастиря почалася в X столітті. У 1241 році був зруйнований татарами, але зміг відновитися і стати справді впливовим центром церковного життя на Закарпатті. Свідоцтвом цього стало `ставропігіальне право` монастиря, яке дарувалося йому Грамотою Константинопольського Патріарха Антонія, і згідно якому монастир підкорявся безпосередньо Візантійському Патріархові і його Намісник мав право над русинами і волохами, які жили в Марамороші і Угочі (сучасна територія Хустського та Віноградівського районів і частини Румунії). Ставропігія проіснувала до 1556 року, коли була ліквідована рішенням Семигородського князя Григорія Баторі. У 16-17 стт. при монастирі діяли народна і богословська школи, друкарня. Але в кінці 17 ст. історія Грушівського монастиря обривається і знову починається в 2004 р. як жіноча обитель, а в 2006 р., відновлюючи історичну правду, монастир стає чоловічим. Під керівництвом архімандрита Стратоніка (Легач) в обителі зроблено чимало: побудований храм та монастирські споруди. Сьогодні настав день, коли монастир не лише видніється своєю красою серед буденного життя, але також став чутний його голос, озвучений новоосвяченними дзвонами.

`Церковний дзвін підноситься з дзвіниці звістити всім про велику хвилину, аби людина, де б вона в цей час не знаходилася - чи на шляху, чи в дорозі, чи обробляє землю полів своїх, чи сидить в будинку своєму, або зайнята іншою справою, або тужить на одрі хвороби… - словом, де б вона не була, аби вона могла звідусіль вознести молитву і від себе в цю страшну хвилину. Всі падають ниць у присутності Тіла і Крові Господньою, молячись до Господа словами розбійника: `Згадай мене, Господи, в Царстві Твоїм`, - так писав про дзвін письменник Н.В. Гоголь. У колишні часи кожна людина, де б вона не знаходилася, почувши звук церковного дзвону, знімала шапку і хрестилася, закликаючи благодать Божу та дякуючи за неї. Звідки ж таке благоговіння віруючого серця перед церковним дзвоном? У `Чині благословення кампана, сі єсть колокола або дзвону` ясно говориться про освячуючу дію дзвону: `О єже благословити кампан сей в славу Святого Імені Свого небесним Своїм благословенням, Господу помолимся`. У псалмах і паремії, що читаються під час освячення дзвону нагадується про священний звук тимпанів, гусел і труб, про те, що Голос Господній править всім життям світу. І після освячення голос дзвону вже не порожній, він стає як би Голосом Божим, голосом Церкви. Тому церковний дзвін і утішає, і збуджує до молитви, припиняє бурі і громи, освячує повітря, проганяє демонів, що мешкають в повітрі.

Сьогодні знову, після десятиліть безбожного запустіння, відроджуються святі обителі і парафії, зводяться прекрасні храми, а при них з`являються дзвіниці з дзвонами, які знову співають гімн Богові.