19 листопада у Берегові згадували про угорців-жертв сталінського терору. Угорці досі називають примусову працю після закінчення Другої світової війни «маленький робот» (угор. Malenykij robot). Назва пішла від спотвореного російського вислову (радянські військові казали угорцям, що їх забирають всього на три дні, на так звану «маленькую работу»).
В Закарпатському угорському інституті відбулася наукова конференція. Викладач інституту Ержебет Молнар виступила з лекцією про примусову працю угорського населення на Закарпатті, яку нині історики вважають "етнічною чисткою". З приходом радянських військ на Закарпаття, вже у листопаді 1944 року було залучено на примусові роботи більш ніж 10.000 закарпатських угорців та німців.
Спочатку їх пішки відправлено на околицю міста Свалява, де був спішно організований пересильний табір, до якого загнано чоловіків із закарпатських сіл та міст, переважно цивільних осіб. Саме тут, без суду та слідства багатьох простих людей замучено холодом та голодом, закатовано і розстріляно, а згодом поховано у великій спільній могилі. Тих, що вижили відправили у сталінські табори. У 1994 році тут, на місці масового поховання загиблих, на згадку про невинно репресованих і замордованих сталінським режимом у 1944 — 1945 роках, споруджено меморіальний комплекс.
Подібні етнічні чистки відбувалися за наказом Йосипа Сталіна по всій Угорщині.
Згідно з Постановою ДКО СРСР № 7161, етнічні німці з окупованих радянськими військами територій, включаючи Угорщину, підлягали депортації на примусові роботи. Радянські власті встановили квоти депортації для кожного регіону, і часом цю «квоту» заповнювали етнічними угорцями. Депортованих перевозили у вантажних вагонах. Свідки повідомляють про високу смертність у таборах та під час перевезення через епідемію дизентерії та нестачу харчів.
Точне число залучених угорців на примусові роботи в СРСР досі невідомо - за оцінками, всього в них брало участь до 600 тис. осіб, з них 200 тис. - цивільних. Угорців було розміщено приблизно по 2000 таборам, що були розташовані в Азербайджані, Білорусії, а більшість в Центральній Росії, на Уралі та в Сибіру.
Також, окрім цивільних осіб, були і такі, що засуджені радянськими трибуналами за «антирадянську діяльність». До їх складу входили колишні військовослужбовці, які служили в окупаційних військах на території СРСР; члени напіввійськової молодіжної організації Levente; високопоставлені посадові особи та політики правої орієнтації. Таких осіб відправляли в табори ГУЛАГу.
На початку 1946 року уряд Ф. Надя почало переговори про повернення угорців на батьківщину. Перша хвиля масових повернень відбулася у червні-листопаді 1946 року, а близько 3000 чоловік повернулася додому тільки після смерті Сталіна в 1953-1955 роках. Угорські історики оцінюють число загиблих під час перевезення і в ув'язненні у сталінських таборах у 200 тисяч чоловік.
У пам'ять про загиблих у багатьох населених пунктах Закарпаття, де нині проживають угорці, запалили свічки. У Берегові реквієм відбувся біля пам'ятника жертвам сталінізму.
На фото: пам’ятник жертвам сталінізму у Берегові.
