дещо про новий різновид залежності

Стільникові телефони - в минулому, комп`ютер без Інтернету перетворюється на друкарську машинку з функціями телевізора, епістолярний стиль занепадає і навіть сама професія поштаря стає неперспективною.
Без мобільників миттєво втрачаємо зв`язок із навколишнім світом, за декілька хвилин не можемо визначити координати місцезнаходження цікавого для нас об`єкта, попередити когось про запізнення, оперативно сповістити про вкрай важливу подію за допомогою смс чи e-mail.
Справді, людина завжди прагнула жити просто, зручно і безтурботно. Тому їй потрібно було оволодіти такими можливостями, аби за мінімальних фізичних чи розумових зусиль отримувати щоразу більше. І найкращими помічниками у цьому стали мобільні та інтерактивні технології. Ніхто зараз навіть і не згадає, що інтернет було створено з метою розв`язання суто військових, стратегічних завдань. І тоді, певно, не підозрювали, до чого призведе це відкриття.
Що ви найчастіше робите, коли опиняєтесь у малознайомій і не надто комфортній атмосфері? Чи не рятує вас у таких ситуаціях вдавано байдуже постукування по клавішах мобільника, що автоматично додає вам більш незалежного і невимушеного вигляду? А як часто бавитеся в іфи „он лайн", щоб трохи відпочити і розважитись? Або поряд з необхідними для праці сайтами відволікаєтесь на цікавіші сторінки, причому настільки, що можете згаяти на це більшу частину трудового дня? Майже кожна людина, яка стикається з перевагами прогресу, вже не має твердих підстав називати себе господарем ситуації. Навпаки, її незахищеною свідомістю дуже легко маніпулювати. Це
вже початок так званої інтернет-залежності - явища, яке останнім часом все більше психологів
схильні кваліфікувати як один із видів психічного захворювання.
Цю проблему науковці в усьому світі активно вивчають і досліджують, розуміючи її серйозність. В Україні ж вона тривалий час ігнорувалася. Вважалося, що подібні проблеми є надуманими і перебільшеними. Та останнім часом картина почала кардинально змінюватися. Зі стрімким поширенням інтернету (кожний п`ятий українець під`єднаний до всесвітньої павутини) ризик опинитися серед держав з високим рівнем комп`ютерної залежності виник і в нашій країні. Це добре розуміють на Закарпатті. У психіатричному відділенні обласної лікарні дослідженням цього явища займається Майя Дрюченко.
Вона розповіла, що простежувала випадки аддикції (залежності) серед учнів 9 — 11-х класів шкіл Ужгорода: "Учні майже не використовують інтернет для навчання. Максимум - скачають реферат, попередньо навіть не прочитавши його. Хоч і чати їх не надто цікавлять. А от справжній інтерес викликають комп`ютерні ігри, порносайти й аукціони."
Провідні держави розуміють нагальність потреби контролю за потенційними інтернет-наркоманами. В Китаї, зокрема, пропонується ввести у дію законопроект, який би давав змогу переривати „он лайн"-ігри через визначений проміжок часу. Адже для геймерів (це ті, у кого гра на комп`ютері - майже професія) подібні забавки стають єдиною потребою і сенсом. Нерідкими є також випадки смертності від ненормованого перебування у мережі. Інтернет-залежними, — зазначає фахівець, — вважається людина, яка проводить 20 годин на добу за комп`ютером. І серед закарпатців такі люди теж є. А в результаті руйнуються сім`ї, виникають проблеми на роботі. Крім того, спостерігається погіршення здоров`я: сколіоз, короткозорість, головний біль, порушення сну, втрата апетиту тощо."
„А найголовнішою проблемою, — вважає завідувач клініки Олександр Романів, — є відсутність у пацієнтів свідомого бажання протистояти хворобі. Вони не вважають себе залежними і переконані, що в будь-який момент зможуть зупинитися. Але потяг до ігор і чатів є набагато сильнішим навіть за наркотики чи алкоголь. Потрібне психотерапевтичне втручання, індивідуальний підхід до кожного і тривала робота над собою. На початкових стадіях ми допомагаємо певними препаратами, однак як довго буде тривати лікування і чи буде воно успішним залежить винятково від хворого. Складно ще й тому, що досі у нас існує стереотип, який не дозволяє звертатися до психологів. Мовляв, на тебе відразу навісять якісь не надто приємні ярлики. Тому до нас і приходять не самостійно, а через те, що рідні змушують. Буквально лише один пацієнт на рік свідомо записується на прийом, без втручання зі сторони. Але парадокс у тому, що робиться це вже від безвиході, хоча на ранніх періодах залежності її найлегше позбутися."
Звичайно, кожен сам для себе визначає, чи має схильність до описаного виду залежності, і чи є достатні підстави для того, щоб переносити це питання у галузь психіатрії. Та все ж назріла потреба проводити роз`яснювальні роботи в школах, університетах, інформувати людей про реальну загрозу безнадійно застрягнути в інтернет-павутині. Пасивність, інертність, хронічна невдоволеність і навіть жорстокість - ось неповний перелік „достойних" якостей, що їх набуває відданий фанат комп`ютера, коли виходить на недовготривалий зв`язок із реальністю. І справді, навіщо вона йому, врешті-решт. Забракне знайомих - можна посидіти у чатах; буде потреба щось придбати - доставлять під самі двері; захочеться розваг - побавишся у стратегію; забажаєш чогось пікантного - „залазь" на порносайт. І так — до безкінечності. Хтозна, можливо, через кілька десятків років цей спосіб життя стане нормою і не викликатиме жодних заперечень. Та чи не краще отримувати нові враження безпосередньо, бути активним учасником багатоманітних пригод, а рідну людину відчувати фізично поруч із собою?