Сільські залізничні станції. Десь вони наглухо зачинені, десь переобладнані під квартири, а є місця, де ці приміщення напівзруйновані, від них тхне смородом туалету.
Колись ці порівняно невеличкі споруди будувались, аби і в селі пасажири могли дочекатися електрички в залі відпочинку, там же придбати квиток. Нині більшість таких станцій або наглухо зачинені, або перетворені на руїни. І навіть там, де каси працюють, пасажирам ніде сісти.
Подібна ситуація, зокрема, у селищі Ясіня – зал очікування досить великий, а от стільчиків – на пальцях порахувати.
У селі Кострино, що на Великоберезнянщині, теж є зал очікування – без вікон, без дверей. Ну і без стільців. Єдина користь – у ньому можна перечекати негоду. Про більший комфорт і не мрійте.
У селі Зарічево на Перечинщині навіть цього нема – чекати поїзд можна хіба що під відкритим небом. «Людям ніде сховатися від дощу і снігу, і це для нашого села проблема, – зазначає голова сільради Іван Маґада. – Станцію переобладнано під будиночок, у якому живе сім’я залізничників. Якби на пероні зробили невеличкий навіс, уже було б краще».
На залізничній станції Ворочево (Перечинщина) будівлю розділено навпіл: в одній частині живуть люди, в іншій – типовий для Закарпаття зал очікування: без вікон, без дверей. Від опадів порятує, від холоду чи спеки – навряд чи. «Звичайно, хотілося б, аби станція виглядала краще, – каже секретар Ворочівської сільради Наталія Пересічанська. – Однак скарг від наших односельців на стан того приміщення не надходило жодних. Можливо, тому, що тепер люди більше їздять автобусами».
А от у селі Невицьке, що на Ужгородщині, будівля на пероні наче після війни – дах дірявий, стіни обсипаються, вікна вибиті. Єдине, на що залізниця тут спромоглася, – так це вивісити розклад руху електричок. «У нас у селі є три такі приміщення, що на балансі Львівської залізниці, – коментує голова сільради Михайло Лаба. – Я звертався до підприємства, аби ці будівлі переобладнали під житло для їх же працівників. Однак реакції на мої пропозиції жодної». Михайло Михайлович додає: те приміщення станції, що зараз на пероні, морально застаріле. Відновлювати його нема сенсу, оскільки воно розраховане на 70-100 людей, а нині стільки пасажирів у Невицькому для поїзда уже не назбирається. Тож найкраще було б, вважає пан Михайло, аби на пероні зробили невеличкий навіс, розрахований на 15-20 пасажирів.
Невідомо, коли залізничники таки вирішать облаштувати на сільських станціях навіси. Зате поки точно ясно, що будівлі у вигляді руїн залишатимуться. Начальник Львівської залізниці Богдан Піх зазначив, що станції будувалися в часи, коли пасажирів електричок було значно більше, ніж тепер. Зараз багато таких приміщень ліквідовується і списується. У їх діяльності нема необхідності.
Тож, очевидно, станції-привиди залишатимуться в закарпатських селах ще довго. От тільки це навряд чи сприятиме туристичному іміджу нашого краю.
