Голова Закарпатського осередку Федерації мисливського собаківництва Людвіг Потіш про псів, їхніх власників і вдале полювання

Собака – давній надійний помічник і вірний супутник людини. Цей чотириногий друг охороняє нашу домівку, затримує злочинців, рятує нас у воді й у горах. Ще ж є мисливські собаки, які й колись, на зорі людства, були незамінними помічниками у полюванні, й сьогодні допомагають розшукати і добути звіра чи птицю, роблять це заняття цікавим, захопливим і результативним. Собака ділить з мисливцем усі труднощі похідного життя і ніколи не покидає свого господаря в біді.

Саме за ці якості ловець любить і береже свого помічника. «Замок» попросив розповісти про «дружню» тварину кандидата біологічних наук, голову Закарпатського обласного осередку Федерації мисливського собаківництва України Людвіга Потіша.

Дай собаці книжку...

– Людвігу Адальбертовичу, якими успіхами може похвалитися Закарпатський осередок мисливського собаківництва?

– Динаміка нашої участі в усеукраїнських виставках дуже непогана. Якщо на позаминулій ми посіли 23 місце серед 28 команд, то на останній – сьоме. А за кількістю чемпіонів наша область взагалі була першою. В інших виступах ми трохи не добрали балів, тому й не входили до числа призерів.

– Хто у нас тренує собак для полювання?

– Власники, які вчаться самі і виховують свого пса. Є нечисленна група людей, які  мали вже не одного чотирилапого і тому непогано знаються на тонкощах дресури. А так збираємося, спілкуємося, підказуємо один одному, читаємо книжки, шукаємо інформацію в Інтернеті. Адже, що таке мисливський собака? На 50 відсотків – це генетика,  ще 50 – твій труд. Тому я завжди кажу мисливцям: якщо нема часу на собаку, то дай йому книжку, аби прочитав, чого ти від нього хочеш (усміхається. – Авт.). З собакою треба дуже багато працювати.

– Мисливські собаки яких порід є на Закарпатті?

– За останніми відомостями, до реєстру внесено 375 собак мисливських порід. Із них 192 – лягаві, передусім німецькі дратхаар та курцхаар. Далі за чисельністю йдуть норні породи: такси, ягдтер’єри, фокстер’єри. Їх близько сотні. І останні – лайки. Але на 12-ту обласну виставку, яка відбудеться незабаром, думаю, будемо мати до 400 собак. Бо ще не закінчився термін реєстрації. Нині маємо 15 гончаків. Крім того є дві англійські борзі – ґрейгаунди  у Виноградівському районі. Але з цією породою дуже важко на полюванні. Коли мисливець випускає на поле цих двох собак, то за годину ті прочісують сотні гектарів. Після чого інші ловці женуть додому і господаря і його псів (сміється. – Авт.). Це тварини для полювання в степах, їм треба простір. Адже борзих використовували у давній формі ловів – цькуванні, що відбувається без зброї. Такі собаки краще пасують для мисливства на півдні України.

– Які цікаві або рідкісні породи є на території нашого краю?

– Маємо англійського біглі, для нас він рідкість, але в себе на батьківщині дуже популярний. Крім того, на обліку є 6 лабрадорів-ретриверів. Утім через обмежені можливості використання (вони приносять впольовану здобич) останнім часом це радше декоративна порода.

А з останніх цікавинок – дві собаки з чудовими родоводами давньої німецької породи мюнстерленд. Я ще й сам таких наживо не бачив. Їх нещодавно привезли із Німеччини в наше Буштино.

Закарпаття саме такими експериментами й цікаве. Правда, іноді бувають і прикрі випадки. Одного разу привезли бладгаунда, якого ще називають собакою Святого Губерта. Ці пси мають виняткову властивість – нюх, вони від­чувають запах крові пораненої здобичі протягом 72 годин і вистежують її. Та коли дійшло до полювання, то пес не виявив взагалі ніяких здібностей.

5 тисяч дойчмарок за пса

– У скільки обходиться утримання мисливської собаки? I взагалi, чи дороге це задоволення?

– У середньому на харч щодня витрачається від 5 до 15 гривень. А щодо вартості собаки – важко сказати, бо діапазон може бути дуже широкий. Найдешевше, що я бачив,  – щеня за 50 доларів, а найдорожче – пес, за якого свого часу пропонували 15 тисяч німецьких марок. З ним пов’язана цікава історія: власник привіз тварину зі Словаччини, але собака мав відомих німецьких предків. Як потім виявилося, він єдиний залишився живим із того мету. І коли його привезли до Братислави на європейську виставку, то німці, побачивши, намагалися відкупити свою кров, та власник не захотів його продавати.

– Які якості неприпустимі для мисливського собаки?

– Великий недолік – агресивність. Обов’язково мусить бути злість на здобич, але в жодному разі – до людини. От, наприклад, у Сибіру мисливці собак не годують, вони мають прогодувати себе самі. І що буде, коли такий агресивний пес побачить, як людина їсть? Та він просто загризе того нещасного сибірського полювача! Адже спочатку собака був помічником людини на ловах, а вже потім у нього розвинулися охоронні якості. Згодом людина розділила псів на тих, які допомагають, і тих, що охороняють. У перших агресію пригнічують, а у других, навпаки, підтримують. Перевести собаку в агресивний тип дуже легко, зробити ж її контактною – важко.

– Можна сказати, що вадасник вибирає породу, яка відповідає його характеру?

– Однозначно, але не тільки. За моїми спостереженнями, мисливець обирає чотириногого помічника ін­туїтивно. Звичайно, вибір залежить і від стилю полювання, характеру людини, темпераменту. Та, зрештою, все відбувається на рівні підсвідомості, тобто пояснити своїх дій мисливиць іноді просто не може. З часом виробляється комунікативний зв’язок між породою і власником.
Приклад з життя: норовику, тобто мисливцю, який постійно займався норовими собаками, потрапила до рук лягава, то вона у нього два тижні протрималася. Він каже: я не знаю, що з нею робити, мене в ній то одне сердить, то інше. Але буває й так, що з віком міняється ставлення до породи, бо вже не вистачає здоров’я для того, аби полювати з дуже рухливою твариною. Та однаково, коли собачники спілкуються між собою, то час від часу можна почути: був у мене пес, який то був собака! А теперішній вже геть не те…

Для вовка собака – бутерброд

– Собака радіє вдалому полюванню?

– Однозначно. Коли пес не вперше на ловах і це усвідомлена робота, то він такий радісний, що буквально всміхається. Ба більше – тільки-но я вдягаюся на полювання,  собаки у вольєрах починають вити від нетерплячки. Хоч вони ніяк не можуть бачити, що я роблю. Потім заскакують у машину і чекають, коли вже поїдемо. Я не знаю, як вони це відчувають. Може, рахують дні чи керуються якимось своїми особливими ритмами (сміється. – Авт.).

– Як полювачі реагують на успіхи чи невдачі своїх вихованців?

– Відверто скажу: мисливці дуже амбітні люди. Тому якщо, збав Боже, на очах у іншого ловця собака спрацює з якимись хибами, то це біда. Інші полювачі йому при нагоді весь час про це нагадуватимуть. Якщо ж ви прийдете додому до мисливця, собака якого отримав нагороду чи кубок, то, повірте, все це буде стояти на найбільш показному місці.

– Чи міняються мисливці собаками, як колись російські поміщики?

– Так, але це дуже своєрідні обміни. На щенят, яких ще немає, на колесо, на міх крумпель, на тенґерицю. Такий собі ґешефт. Розповідати можна довго. Але федерація в цих складних процесах участі не бере (сміється. – Авт.)

– Чи маємо жінок, які полюють із собаками? I чи є якісь відмінності у тому, як із псом поводиться жінка і як – чоловік?

– Не тільки полюють, маємо навіть жінок – голів низових колективів товариства мисливців і рибалок. Але їх не так багато, тож це не правило.

Жінки часто шкодують собак. Одного разу знайома довго мене випитувала, чи дуже сильно може покусати лисиця її пса? Вона побачила в Інтернеті фото собак, яких поранили ці хижаки. Потім приїхала до нас на випробувальну станцію. Як угледіла, що й між псами бувають сутички, то сказала, що не дасть кусати свого улюбленця. Іноді жінки запитують, чи собака дуже стомлюється на полюванні. То мені трохи чудно відповідати на такі питання, адже нікому не цікаво, чи стомився кінь тягти віз, бо це його робота. Те саме з мисливськими собаками.

– Собаки між собою на полюванні з’ясовують стосунки?

– Так, іноді бувають бійки. Але якщо це усталені бригади, які часто полюють разом, то собаки знають одне одного, і тоді все дуже просто: привіт, цімборе, як ся маєш, будемо вадаситися.

– Які ще небезпеки, крім поранень, можуть чекати на собак на полюванні?

– Часто псів загризають вовки. Для цього хижака собака – просто хороший бутерброд, то чому б його й не з’їсти. Чого йому бігати півдня за оленем, який ще й по лобі може дати копитом?

– Наостанок, яким би ви хотіли бачити мисливське собаківництво на Закарпатті у перспективі?

– Хотілося б, аби зростала культура полювання. Принаймні до рівня наших найближчих сусідів. Бо, на мою думку, правильне й відповідальне утримання мисливського собаки свідчить про культуру мисливця. Адже маємо розуміти, що йдеться насамперед про століття тяжкої, ретельної роботи інших людей. Тому несемо моральну відповідальність перед усіма, хто працював до цього дня, аби створити саме таку породу.

• Федерація мисливського собаківництва