Католицький храм у центрі Берегова, костел Воздвиження Чесного Хреста, вважається однією з найстаріших кам’яних будівель Закарпаття. Часом його першого зведення вважають 1100 рік – цю дату висічено на одному з віконних прорізів. Збудований в романському стилі, храм був знищений татарами в 1241 році й заново зведений у 1418-му...
В 1519 році костел отримав статус собору, а через півтора століття, в 1657-му, був практично зруйнований… польськими військами. Тепер це звучить дивно – до чого тут поляки? Але в історії Європи часто виникали дивні союзи і гротескні конфлікти. Однією з таких трагічних подій була війна трансільванського князя Дьордя Ракоці ІІ за польський престол. Ця боротьба за владу відбувалася в розпал європейських релігійних воєн XVII століття. В 1657 році спільно із запорізькими козаками та шведськими військами Дьордь Ракоці оголосив війну Польщі й на короткий час навіть завоював Варшаву та Краків. Але на боці поляків виступила Туреччина – і трансільванського князя було швидко розбито. А тоді почалася помста, в ході якої польські війська князя Любомирського вторглися на землі сучасного Закарпаття, аби завдати максимальної шкоди маєткам Ракоці. Від цих змагань за владу страждали прості люди, яких можновладці прирівнювали до майна, а тому нищили їх без жодного християнського співчуття. Князівські лицарі (рейтари) палили села, маєтки, руйнували церкви. До сьогодні на Берегівщині зберігається пам’ятка тієї доби – руїни костелу Іонна Хрестителя на околиці Мужієва, знищеного в 1657 році. А в Берегсасі того ж року сталася страшна подія – 17 липня війська Любомирського зайшли в беззахисне місто, населення якого сховалося в соборі. Вояки обклали церкву хмизом та підпалили її. Практично всі люди загинули. На чорній від диму стіні храму жорстокий князь наказав написати латиною “Vicem pro vice reddo tibi, bone vicine!” (“Око за око, я віддав свій борг, добрий сусіде!”). Через короткий проміжок часу відремонтований храм постраждав удруге. В 1686 році він став ареною боїв між австрійськими військами та повстанцями, очолюваними знаменитою Ілоною Зріні. Її військо (куруци), зробивши вилазку з Мукачівського замку до Берегсаса, оточило габсбурзьких військових, які намагалися захиститися за стінами храму. І тоді він знову зазнав підпалу – багаттям з розібраних навколо дерев’яних хат. Загинули не лише солдати, пожежею було охоплено все місто, а в церкви провалився дах та потріскалися стіни.
Після тих страшних років костел стояв у руїнах понад півтора століття. Його кілька разів намагалися відновити, та бракувало грошей і згоди на те, яким саме бути відродженому храму. Відродження почалося 1839-го, 7 років тривали будівельні роботи, оплачені коштами графа Шонборна (в свою чергу, отриманими з тяжких податків місцевого населення). 1 листопада 1846 року собор освятили на честь Воздвиження Чесного Хреста. Архітектор Альбін Тишлер, який особисто керував роботами, надав храму готичних форм, як того бажали й мешканці і яким він був після першого відродження в XV столітті. Втім, фахівці відзначають і наявність елементів романського стилю в деяких його деталях. Із зруйнованого любомирськими рейтарами храму в Мужієві до берегівського був перенесений портал (вхід), що знаходиться між ризницею та святилищем. Головний олтар був зроблений в стилі барокової готики. Цікавим елементом храму став сонячний годинник — у вигляді дуги з римськими числами. Він показує середньоєвропейський час. В 1899 році храм збагатився органом, створеним будапештською фірмою братів Рігерів.
Здавалося б, відтоді для цієї будівлі настали принаймні спокійні часи. Її не зачепили ані Перша, ані Друга світові війни. Навіть радянська влада не завдала їй шкоди (хоча, наприклад, в тому ж Берегові в готичному храмі XV ст., що на околиці міста — в колишньому селі Ардов, був влаштований музей атеїзму), хіба що позбавила низки приміщень, які належали церковній громаді. Однак, на жаль, нині у костелу накопичилося чимало проблем. Про них розповідає новий настоятель храму, вікарій Антал Міхаелс. Людина ця непересічна і цікава навіть людям, далеким від католицизму. Народився пан Антал у Будапешті і до прийняття священницького сану працював поваром у найкращих готелях угорської столиці. Йому довелося готувати страви навіть таким персонам, як Янош Кадар, Маргарет Тетчер та шведський прем’єр Улаф Пальме. В 1990-х вчився в семінарії міста Естергом, відтак став священиком. Два роки ніс службу в Мукачеві і ось уже рік як очолює католицьку громаду в Берегові. Отець Антал відрізняється від багатьох священиків відкритістю до журналістів і взагалі демократичністю. Так, чимало людей знають його як… гравця в футбол, аматора, який не соромиться підтримувати форму серед звичайних берегівців.
Очоливши католицьку громаду, новий настоятель звернув увагу на проблеми храму. Насамперед, давно назріла необхідність приведення в порядок навколишньої території. Раніше вона належала автошколі, потім тривалий час занепадала і перетворилася на непривабливий пустир. Приміщення автошколи, яке колись належало церкві, було повернуто їй в аварійному стані. Там нині триває ремонт, затягнутий на роки недобросовісним підрядником. Лише нещодавно вдалося вирішити цей неприємний конфлікт. У планах отця Антала – перетворення будівлі автошколи в будинок для служниць та для виконання благочинних акцій. А з пустиря він та інші небайдужі віруючі хочуть створити сквер, облаштувавши його в католицькому дусі, із хресною дорогою. Поруч із великим собором в часи, коли він стояв напівзруйнованим, діяла невеличка каплиця. В наш час на її місці проводилися розкопки. Їх варто було б законсервувати і зробити доступними для огляду, як це робиться при цивілізованому підході до реставраційних робіт. Майбутній сквер разом із церквою мав би отримати назву площі пастора Ференца, репресованого в 1949 році настоятеля собору. Зусиллями церкви дані про нього знайдені в архівах російського Іркутська. Справа майбутнього – пошуки решток мученика та їх перепоховання в рідному місті. Старовинний костел отець Антал волів би зробити більш відкритим для людей – не лише католиків, а й всіх небайдужих, зокрема, до популярної серед туристів готики. Церква має в своєму розпорядженні експонати, які б могли стати основою невеличкого музею, а той разом із старовинним костелом та охайним сквером має всі підстави стати популярним місцем для гостей Берегова та Закарпаття.
Однак це в планах, а сьогодні храм викликає тривогу – нещодавно по його стінах пішли тріщини. Причин їх виникнення може бути кілька — як рух автотранспорту по дорозі поруч з церквою, так і можливі зсувні процеси. Потрібне втручання спеціалістів. Залучити їх потрібно і для оформлення самого храму. Малювання 1990-х років було не надто професійним і не в повній мірі відповідає готичному духу будівлі. Біда з годинниковою вежею – вона в аварійному стані, а тому подивитися на Берегово з висоти його найстарішої будівлі наразі неможливо. Мовчить і годинник, який мав би відбивати час бронзовим передзвоном.
Для вирішення цих проблем потрібні гроші, а часом і просто праця небайдужих співгромадян. І не обов’язково католиків, адже готичний храм із майже тисячолітньою історією є багатством всього Берегова та його жителів.
