«Джинсове покоління» як дзеркало молодої закарпатської літератури
Отож те, про що стільки велося розмов, нарешті сталося. У видавництві “Карпатська вежа” вийшов альманах молодої літератури Закарпаття. 350-сторінкова книжка під назвою “Джинсове покоління” зібрала твори 23 авторів, які творять нове обличчя крайового письменства.
Упорядник антології Михайло Рошко виокремив два покоління у книжці – власне “джинсове” та “комп’ютерне”. До першого належать автори середнього віку, які вже заявили про себе у літературі, до другого – молода генерація, яка щойно входить у літературний процес. Автори абсолютно різні за біографією, світоглядом, манерою письма.
Всюдисущий Павло Чучка і вічний самітник Петро Мідянка, енциклопедист Сергій Федака і тонкий цінитель слова Мирослав Дочинець, “американка” Оксана Луцишина і викладач кафедри словацької філології Тетяна Ліхтей, фахівець з дитячої літератури (теоретично і практично) Лідія Повх і таємничо-загадкова Мар’яна Нейметі, прес-секретар Закарпатського УСБУ Олександр Рішко і поет-пісняр Василь Кузан. Є навіть подружжя Вегешів. Ректор УжНУ Микола як один зі спонсорів та його дружина Анастасія як авторка ліричних мініатюр. Це “старики”.
Серед “комп’ютерників” аж троє письменницьких дітей – Михайло Фединишинець, Адрій Густі, Валентин Кузан. Ось так підростає друга літературна зміна. І я вам скажу, що батькам доведеться невдовзі важкувато витримувати конкуренцію зі своїми чадами.
Двоє авторів -- Андрій Любка та Ірися Ликович нещодавно видали свої перші книжки “Вісім місяців шизофренії” та “Перелітну”, котрі вже здобули неабиякий резонанс. Вони й виглядають серед молоді найперспективніше і найзріліше, зі своїм уже сформованим, ні на кого неподібним стилем.
Серед “комп’ютерників” представлені також троє “муз” -- Мар’яна Вайдич-Андрусь, Маріанна Шутко та Інна Мочарник. Завершують галерею молодих авторів -- журналіст Тарас Ващук та культова постать літературного андеграунду Ужгорода Вік Коврей.
Від такої “горючої суміші” альманах вийшов різношерстий. Моментами здається, що він містить абсолютно непоєднуване. Але головне завдання упорядника полягало не в дотриманні стилю, а в тому, аби якнайширше “засвітити” літературний потенціал Закарпаття, вихопити нові імена і дати свіжий погляд на вже знайомі обличчя.
І ми справді тут бачимо інше життя – без прикрас і надуманостей. З багатьох творів вихоплюються реалістичні картини молодіжної екзистенції, де пиятика, секс чи “травка” такі ж неодмінні атрибути, як і кохання, самотність чи болючі пошуки себе.
Шкода, що не всі автори подали нові, неопубліковані твори. Адже завдання альманаха – подавати найсвіжішій зріз літератури. Особисто для мене відкриттям стала проза Михайла Фединишинця та Михайло Рошка, поезія Оксани Луцишиної. З молодих найяскравіше виглядають Андрій Любка та Ірися Ликович, але поки тягнулося з виданням альманаху, обидва вже встигли видати свої тексти окремими книжками. Так що їхнє “відкриття” відбулося за рамками “Джинсового покоління”.
Зрештою, в кожного з 23-х авторів можна віднайти щось своє, неповторне, глибоко інтимне. Книжка свідчить, що, можливо, вперше за 15 років незалежності на Закарпатті формується нове літературне середовище.
Альманах викликав інтерес і за межами краю. Зокрема, відомий поет Ігор Римарук, який нині готує у видавництві “Дніпро” антологію сучасної української поезії, з цікавістю проглядав твори невідомих для нього авторів.
І хтозна, чи з часом ми не говоритимемо про “ужгородський феномен”, так само, як кажемо про “феномен станіславський” – коло донедавна молодих івано-франківських письменників. Та й зрештою, чим Ужгород гірший за Франківськ? Головне, що у нас з’явилася молодь, спрагла українського художнього слова. А буде молодь, буде і пісня. Чи то пак, наступний альманах.
На фото автора: Михайло Рошко представляє на “Березневих котах” своє дітище
