Паркур дозволяє відчути внутрішню свободу

Певно, всіх нас дивує вміння героїв фільмів перестрибувати габаритні сміттєві баки, вмить опинятися на даху сусіднього будинку чи підстрибувати на висоту другого поверху…

У  кінематографі це справа відповідно навчених людей – каскадерів, або ж трюки створюються за допомогою широких можливостей комп’ютерної техніки. Здавалося б, пересічна людина просто не спроможна витворювати такі дива, використовуючи лише власне тіло.

Я так думала, допоки не побачила двох юнаків, що прямо таки «забігли» на стіну, виконали в повітрі сальто, ефектно приземлилися на ноги, синхронно випросталися й побігли далі.

Що це: колективна галюцинація перехожих чи, може, вплив на хлопців напоїв, від яких «виростають крила»? Ні те, ні те. Це явище має назву паркур. Ідеться про сукупність навичок і вмінь володіння тілом, що допомагають рухатися й долати перешкоди. Цей вид спортивного мистецтва, заснований групою французів у другій половині ХХ ст., досі активно розвивається в багатьох країнах.

Щоб дізнатися детальніше про паркур і більше не дивуватися з акробатичних вихилясів, вирішила поспілкуватися з ужгородським трейсером – Денисом Коржовим, який захоплюється згаданим заняттям близько 3 років. «Паркур – це не вид спорту, як багато хто вважає, – каже Ден. – Передусім це дисципліна, яка допомагає глибше пізнати себе, випробувати власне тіло й характер. Це можна назвати своєрідним наркотиком».

В основі паркуру лежить сила і її правильне використання, уміння вчасно опинитися у потрібній точці простору, використовуючи тільки власне тіло. Важливо те, що це заняття не заведено вважати за екстрим. Дехто може заперечити, мовляв, паркур небезпечний і доволі травматичний. Проте всі дії трейсерів спрямовані не на ризикування життям, а насамперед на вивчення своїх можливостей. Паркур є своєрідним симбіозом скелелазіння, стрибків, білдерингу, єдиноборств, гімнастики. «Займатися паркуром може кожен, незалежно від комплекції й ваги. Обережним слід бути тому, в кого є якісь проблеми зі спиною, – радить Денис. – Починати слід із простих фізичних вправ: підтягування на турниках, віджимання від підлоги, перекидання. Згодом – збільшувати навантаження, наприклад, відстань для стрибків має потроху зростати».

Однак цього недостатньо.Паркур вимагає ще й гармонії між духом і тілом, здатності боротися з власними страхами й недоліками. Маєш справді відчувати бажання до цього заняття. За словами Дениса, в Ужгороді паркуром постійно займається не більше 10 чоловік. Особливих місць «тусовок» трейсерів немає, оскільки паркур – то пересування містом, тобто цілковита свобода. Це відчуття головне і в музиці, тому кожен слухає те, що подобається.

Паркур не є конкурсним, показовим і пафосним, він спрямований на розвиток особистості. «Тож навіть якщо ти не зовсім стрункий і боїшся висо­ти, не марнуй час комплексуючи – спробуй відчути внутрішню свободу й почни з фізичних вправ», – радять ужгородські екстремали, які, втім, себе за таких не вважають...

• паркур