Ось-ось підходить до завершення сезон полювання 2011-2012 років. Про його особливості, мисливські трофеї та робочі будні районного осередку Українського товариства мисливців і рибалок йтиметься в нижчеподаному інтерв’ю з його головою Михайлом ЛІПЧЕЄМ.
– Отож, Михайле Яношовичу, які попередні підсумки сезону полювання?
– Як і в попередні роки, завершуємо його досить успішно. Наприкінці грудня закрито сезон полювання на качок, фазанів, зайців та козуль. На лисиць він триватиме до 26 лютого (поки що, станом на 1 січня) мисливці вполювали їх 107 штук. Зайців добуто 815, фазанів – 1366, качок – 284, козуль – 29, диких кабанів – 85. Проте, маю наголосити, що головним є те, що сезон полювання закінчився для нас без будь-яких нещасних випадків. Адже відомо, що там, де зброя є і фактор небезпеки.
У попередні роки, коли я ще не працював у осередку, були нещасні випадки, хоч і незначні. Тому перед кожним сезоном полювань ми проводимо семінар з головами первинних осередків, відтак вони проводять їх у своїх колективах. Тобто, інструктаж з техніки безпеки є обов’язковим.
– Цікаво, чому сезон полювання на лисиць триває довше, ніж на кабанів, а ще й ліміт на них більший?
– Так, на кабанів мисливці полювали до кінця січня. Лисиць же добуватимуть до останньої неділі лютого. Відстрілюємо їх, ведучи боротьбу з ними. Лисиця наносить шкоду мисливському господарству, причому, набагато більшу, ніж дикий кабан. Якщо цей звір великий, то й новонародженого кабанчика понесе від свиноматки з гнізда, коли та піде на підгодівлю.
Так само знищує молодняк фазанів, зайців. Для нас, мисливців, лисиця – фактично хижак №1. Це ж ще й небезпека для фауни. А торік, приміром, на території Великопаладської сільської ради лисицю, поведінка якої була неадекватною, довелося знешкодити. Її голову було відправлено на аналіз, а труп спалено згідно чинного законодавства з метою запобігання поширення сказу.
Цю хворобу легко розпізнати бодай тому, що лисиця, як правило, не наближається до людських поселень, не йде в село. Вона не повинна, будучи здоровою, йти до людських поселень. До слова, результат аналізів підтвердив наші підозри – лисиця була хворою на сказ.
– Михайле Яношовичу, а чи орудують у нашому районі браконьєри?
– Проблему вони нам створюють, причому досить велику. Для них не існує меж і термінів полювання. Позаяк у районі досить багато кабанів (їх кількість фіксується нашою єгерською службою) та й загалом, роботи вистачає, то ми, маючи можливість, додатково прийняли єгерів на роботу. Там, де браконьєрство процвітало, вони ведуть боротьбу з цим явищем.
Наші штатні працівники повинні виявляти браконьєрів, постійно бувати на угіддях. Єгерів маємо достатню кількість, їх роботою охоплено всі мисливські угіддя району. Площі величезні, уявіть собі обхід, який складає, приміром, 40 км (від веряцького до вилоцького моста). Що може зробити на такій території один єгер? Як осягне всю площу? Тому на допомогу їм приходять громадські єгері, яких на Виноградівщині є 40. Спільно з ними наші штатні (їх 11) ведуть активну боротьбу з браконьєрством. Так, за минулий рік подано 6 заяв у райвідділ міліції.
Відкрито було навіть одну кримінальну справу. В цьому напрямку роботи потребуємо допомоги працівників правоохоронних органів. Тісно співпрацюємо з мисливствознавцями Виноградівського лісгоспу. У разі серйозніших випадків, відразу ж викликаємо наряд міліції. Де дрібніші порушення, там, згідно чинного законодавства, протокол складає уповноважений мисливствознавець. Ми ж тільки охороняємо мисливські угіддя.
– Які штрафні санкції передбачені за незаконне полювання?
– Якщо буде доведено, що людина незаконним шляхом добула кабана, штраф складає 10000 гривень. За козулю – 8000 грн., за фазана і зайчика – по 500 грн. За дрібні порушення – 104 грн. А торік на мисливських угіддях було впіймано громадянина без відповідних документів, який мав тільки дозвіл на носіння зброї (причому не мисливської) і не був зареєстрований у нашому осередку. І хоча він нічого не вполював і навіть не стріляв, але за фактом сплатив 510 гривень штрафу. Здавалося б, штрафні санкції немалі, але, незважаючи на це, браконьєрські вилазки все одно є. Обстежуючи угіддя, то тут, то там виявляємо петлі, яких, між іншим, встановлюють досить багато.
Кладуть їх на фазанів, хутрових і навіть на парнокопитних. Знімаємо їх, але впіймати зловмисника «на гарячому» дуже важко. Наприклад, був випадок полювання на кабана у нічний час. Почувши вистріли, єгер відразу викликав оперативну групу. Проте зловити браконьєрів не вдалося, вони втекли. А якби єгерська служба не працювала? Браконьєрство б процвітало.
Тому єгері працюють не по 8 годин, для нас, працівників осередку, немає вихідних і святкових днів, ні державних, ні релігійних. Часом повертаємось додому о 22-23-ій годині. Займатися ж потрібно й підгодівлею. Так, зокрема, аби дикі кабани не спустошували сільськогосподарські угіддя, ми підгодовували їх цілий рік. Окрім того, у міждамбовому просторі засіяли 6 гектарів кукурудзи.
Робили ми це свідомо, знаючи, що йдемо на прямі витрати, врожаю звідти й не очікували. Але, таким чином, торік скарг від населення про шкоду від кабанів не було. І нехай не складається враження, що ми радіємо великій кількості ліцензій на їх відстріл. Просто мусимо добувати стільки кабанів, аби їх, згідно мисливського впорядкування, на Виноградівщині залишалося 23. Це оптимальна кількість для нашого району.
– Які гарні трофеї вполювали мисливці Виноградівщини цього сезону?
– Декілька гарних козуль та кабанів-самців. Трофеєм вважаються козулі з рогами. Гарними вони є у самців 5-6-річного віку. А ось трофейному кабану, який вже має ікла, зазвичай 7-9 років. Його орієнтовна вага – 220-230 кг. Вполювати трофейного звіра нелегко – старші особини хитріші за молодих. Добуваємо їх загонним методом.
– Михайле Яношовичу, вочевидь, Ви – мисливець із досвідом. Хто прилучив Вас до цієї справи?
– В районному осередку УТМР я зареєстрований з 1975 року. Є, звісно ж, і старші за мене мисливці. Приміром, мій попередник Степан Попович на обліку в УТМР з 1961 року. І хоч батько не був мисливцем, але мамині брати змалку прилучали мене до цієї справи. З 10-річного віку я ходив з ними на полювання, вивчав угіддя, звикав до техніки безпеки. Тож коли я вже сам став повноправним мисливцем, то всі нюанси полювання знав досконало. Так моє дитяче захоплення стало справою всього життя.
