в Ужгороді придумали новий вид "заробітку"

Йду собі проспектом Свободи в місті Ужгороді, дивуюсь, як завжди, коли приїжджаю до обласної столиці Закарпаття, його занедбаності, особливо у частині від автовокзалу до готелю „Закарпаття”. Читав, що нарешті виділятимуть гроші на його ремонт – ну, хочеться у це вірити.

В цих роздумах обходжу численних молодих людей з пропозиціями щось там про мобільні телефони – бо не користуюсь цим прокляттям ХХІ століття, та й взагалі вуличними послугами гребую. Хоча подекуди можу піти на зустріч – наприклад, коли молоді люди роздають якісь рекламні папірці і просять дозволити себе сфотографувати (мовляв, їм для звітності). Та будь ласка! – бо співчуваєш людині, що займається такою малоінтелектуальною справою, напевно, не від розкішного життя. От і зупинився перед дівчиною, яка з якимись папірцями у папці виловлювала на вулиці перехожих.

„Мобільним не користуюсь, тож ніякі супервигідні пропозиції не цікавлять!” – попереджаю її відразу. На що отримую несподівану відповідь: „А хотите, что-то интересное покажу? Пять гривен есть?” Щось підозрюю, але цікавість переважає – бо це щось новеньке. „Можно и десять” – приговорює дівиця, але я обмежуюсь п’ятіркою: „Ось – ну, показуйте!” Синенька купюра зникає у кишені, а дівчина посміхається: „А это мне на чай, спасибо!”.

Спантеличений такою „послугою”, йду собі далі, і тільки за хвилину-другу доходить – та це ж тупий лохотрон! Насправді, тут непоганий психологічний розрахунок. Гроші в мене вимагали? – ні! Сам віддав? – віддав! Тож ніякого криміналу немає. Ну, взяли „чайові” без жодної послуги – із впевненістю, що ніхто не почне вимагати їх повернути. Повертаю свої голоблі – і здалеку спостерігаю за збірницею чайових. От вже й черговий хлопець попався! (Певен, що полювання йде лише на осіб чоловічої статті – бо жінка в такому випадку може й галас підняти, чоловік же із гордощів – майже ніколи).

Прикидаю, скільки ж можна отак насшибати за годину. А за день? Врешті, підхожу поближче і демонстративно знімаю сцену на фотоапарат, який маю звичку носити із собою. „Эй, что вы там снимаете?!” – явно захвилювалась пані, а я роблю кілька кадрів та йду (бо не виключно, що десь поряд сидить якійсь „гоблін” з групи підтримки, як це заведено у шахраїв).

Тож, панове, якщо не бажаєте віддавати „чайові” задурно – я вас поінформував.