Зовсім недавно ужгородка Олеся Смирнова перепливла Босфор. Завдання не з простих, погодьтесь?
– Напевно, відправною точкою для мене стала реєстрація на Мукачівський півмарафон з бігу на 21 км. Він відбувся у жовтні 2017-го, а тренуватися я почала у серпні. Якось так у мене трапляється: спочатку реєструюся на змагання, а потім починаю до них готуватися. Біг я взагалі не любила. Та й плавання також. Це була короткострокова мета «на слабо». Не планувала продовжувати бігати. На той час головною метою було добратися до фінішу. І хоч погано почувалася, мала температуру, змогла. Це був такий собі челлендж, – розповідає Олеся виданню Varosh.
Дівчина каже, що переплисти Босфор вирішила абсолютно спонтанно. Готувалася до змагань 3-4 рази на тиждень протягом 6 місяців разом зі своїм чоловіком. Плавала як у басейні, так і на відкритій воді.
– Складність полягала в тому, що я вважала воду не своєю стихією. Найважчі тренування припали на зиму, в холодну пору, в холодному басейні. Тому я багато переступала через свою зону комфорту. Але якось зловила себе на думці, що пливу і мені вже не складно ні дихати, ні гребти і що я отримую задоволення від процесу. Перше тренування на відкритому повітрі було в грозу. Тоді на кар’єрі були великі хвилі, вода була чорна, кілька разів у мене починалися панічні атаки. Бо спочатку ти думаєш про техніку, потім в голові настає тиша, але коли довго виконуєш монотонні фізичні вправи, настає момент хардкорних думок про глибину і про те, що під тобою плаває. Але я взяла силу волі в кулак, оскільки зрозуміла, що в іншому випадку не перепливу навіть кар’єр, – каже Олеся.
Врешті, результат Олесі – 1 год, 38 хв. У її чоловіка Сашка – 1 год 30 хв. Переможцем запливу серед чоловіків став плавець з Туреччини Докукан Улач з результатом 46 хв, 58 сек, серед жінок – турецька спортсменка Хілал Зейнеп Сапач (50 хв, 30 сек).
– Я так розповідаю, що людям може здатися, ніби ми до всього поставилися досить халатно і що це не вартувало ніяких зусиль. Насправді все не так. Ми багато працювали, були постійно у психологічній напрузі. Розуміли, що вода небезпечна. Бо на землі можна зупинитися і почувати себе впевнено, а вода може затягти. Мені дуже допомагало те, що я бігаю і у мене хороша витривалість. Я знала, що на дистанції у мене будуть піки, коли дуже складно, погано. Напевно люди, які не бігають, сходили з дистанції саме під час таких піків. Але я усвідомлювала, що це треба перетерпіти і потім ти зможеш ще якийсь час функціонувати нормально. Ще висновок, що за півроку підготуватися реально. І марно, що фахівці переконують тебе в іншому. Треба вірити собі, бути трошки божевільним, спраглим до життя і багато тренуватися, – підсумовує спортсменка.
