або Життя в будинку престарілих не таке вже й нудне, як може здатися

Вu коли-небудь задумувались над тим, куди на схилі років приводить життя людей? Не секрет, що стосунки між, родичами — справа тонка і ранима, особливо між батьками і дітьми. Навіть у цілком нормальних і забезпечених сім`ях можуть відбуватись речі, які виходять далеко за рамки звичайної моралі. Захист таких людей — справа благородна, але не прибуткова, та й часи героїв давно минулися.

Тепло і затишок, яких не вистачає (іноді довго доводиться жити на горищах чи на вулиці), люди похилого віку отримують безпосередньо в будинку престарілих, якщо пощастило туди потрапити. Саме туди навідався і я. Шукати довелось цей заклад недовго — територіальний центр обслуговування пенсіонерів і недієздатних громадян м.Ужгород знаходиться у тихому закутку між дворами в мікрорайоні Шахта. При зустрічі з директором центру з подивом дізнався, що життя старших людей у будинку престарілих не таке вже й нудне, як може здатися на перший погляд. Кожен знає, як провести час. У березні цього року своїми зусиллями тут відкрили навіть тренажерний зал. Сюди іноді приїжджають "підкачати" м`язи наші депутати, по секрету шепнув медперсонал.

Розмову почали з найпікантнішого питання — фінансування. Приємно здивувало, що за перше півріччя центру була надана допомога, завдяки якій змогли встановити і вакуумні вікна, і прикупити деяку техніку. В цілому посадовці, зі слів директора, увагою не обходять. Коштами з різних джерел вдалося придбати для центру газовий котел і лічильник, пральну машину і факс. Небагато, але непримхливому пенсіонеру вистачає і того.

Я запитав, як наші пенсіонери опиняються в цьому закладі. Виявляється, багатьох підбирають просто на вулиці чи на вокзалі, після чого головне управління соціального захисту населення направляє їх у центр. Але найцікавіше було дізнатися, чому пенсіонери опиняються на вулиці: через квартирний борг, необачно взятий кредит чи з якоїсь іншої причини. Як виявилось, найчастіше люди похилого віку втрачають житло із-за корисливості своїх близьких. В історії з квартирою Надії Петрівни ключову роль зіграв її внук, який за вказівкою батька під виглядом доручення на гараж підсунув для підпису своїй бабусі документ, за яким вона добровільно, сама того не підозрюючи, передавала свою квартиру у власність сина, про що пізніше їй сповістила невістка. В результаті обману жінка опинилась на вулиці. З часом вона знайшла притулок на залізничному вокзалі, де й була знайдена робітниками медслужби.

Історія Марії Іванівни може послужити продовженням першої. У ній теж є розрахунок і людська корисливість. Якось, вирішивши прихистити у себе жінку, старенька й не підозрювала, чим це обернеться для неї потім. Через деякий час квартирантка освоїлася і, підробивши документи на квартиру, зайнялася її продажем без відома хазяйки. Але афера розкрилася, і зараз Марія Іванівна живе в терцентрі, де чекає на рішення правоохоронних органів.

Як кажуть, маємо те, що маємо. Залишається тільки сподіватися на більш суттєву підтримку подібних закладів з боку держави.

• похилий вік
• будинок престарілих
• пенсіонери