Восени 2011 р. автор цих строк стала учасницею паломницької поїздки до трьох Закарпатських монастирів, яку організував і блискуче здійснив для понад 130 діток Міжгір’я та району о. Євгеній Добра (настоятель Церкви святих апостолів Петра і Павла, благочинний Міжгірського району), а також його сподвижники: о. Василій Ігнат (Запереділля), о. Василій Добош (Верхній Бистрий), о. Володимир Бітлян (Присліп).
Як я зрозуміла, благодійна акція во славу нашого Господа відбулася за фінансової підтримки молодих, але щиро відданих своїй справі і Богу керівників району і селища — Василя Щура і Василя Юрика, з якими я мала нагоду особисто познайомитися і поспілкуватися. Відносинами влади і церкви я щиро здивована.
Золота Закарпатська осінь відкрила нам свою трепетну душу і сакральну красу в жіночому монастирі Різдва Пресвятої Богородиці в селі Липча, в чоловічому монастирі святителя Миколи Чудотворця в селі Нанково, у храмі святителя Димитрія Солунського в Маленькій Угольці.
Тут соборно з’єднали свої духовно-творчі зусилля священство, учителі, батьки, представники влади — кожен вніс свою лепту в цю неординарну духовну подію в житті дітей з метою подарувати їм незабутні враження від дотику до вічного, укріпити віру.
Не можна було не дивуватися педагогічним талантам священнослужителів, особливо отця Євгенія Добри, який натхненно і невтомно розповідав дітям і дорослим про все, що торкалося теми паломницької подорожі в глибинку Закарпаття. Для нього, як і для трьох священиків, наче не існувало жодних бар’єрів у спілкуванні з дітьми і дорослими. Пізніше я з’ясувала, що в групі православних паломників були представники інших конфесій, зокрема греко-католики. Але для всіх знайшлося місце в автобусах, всім вистачило не лише закуплених отцем Євгенієм бутербродів, а, головне, нікому не бракувало духовного тепла, уваги, християнської любові.
Може, тому це благословенне паломництво стало золотою сторінкою не лише духовно-просвітницької роботи української православної церкви на Закарпатті, але і яскравим, потужним фактором релігійного мотивування життя сучасної людини, символом есхатологічного мандрування до прийдешнього Царства Божого та загального воскресіння у Бозі. Так вчить нас наша віра, так віщують нам наші просвітлені серця, аби творити духовно-моральну гармонію життя з Богом і в Бозі.
Думаю, що незабутнім чудом для кожного з нас стало саме паломництво за благодаттю, сяючі радістю й натхненням очі священнослужителів та діточок, відкриття краси й благодаті Божого світу, усвідомлення чуда оновлення й укріплення власної віри, яка, як відомо, може зрушити гори.
Але щедрий Господь подарував нам ще два явні для всіх і кожного чуда, які нам відкрив отець Амфілохій, настоятель чоловічого монастиря в с.Нанково, де спочивають мощі святого Олексія Карпаторуського.
Отець Амфілохій з великою радістю і любов’ю прийняв нашу паломницьку групу, розповів про монастир, храм, житіє й діяння святого Олексія Карпаторуського, шанованого не лише в Закарпатті, але й усьому християнському світі.
З великим трепетом, небесною радістю ми всі приклалися до цих чудотворних мощів, з благословіння отця Амфілохія сфотографувалися біля храму святителя Миколи Чудотворця і вже збиралися від’їжджати, коли раптом священик зупинив нас, запропонувавши ознайомитися з чудом. Ми охоче рушили за отцем Амфілохієм і зупинилися біля великого диво-дерева, яке на 1,5-метровій висоті стовбура роз’єдналося на 3 потужні нові стовбури — символ Священної Трійці. Осінь ще не позолотила зелене листя цього велета-красеня, і ми, мов зачаровані, милувалися витвором природи, як Божим знаком. Багато хто фотографувався біля дерева і фіксував на пам’ять саме диво-дерево, в черговий раз переконуючись у Божій милості до нас грішних. І раптом очі отця Амфілохія радісно засяяли якимось таємничим небесним світлом, і він тихим голосом, скромно-смиренно повідав нам диво-історію про своє падіння майже з 20-метрової дзвіниці, що сталося з ним кілька років тому.
Ми були вражені, що він не розбився: 3 місяці лежав паралізований у лікарні, наступних 3 — доліковував травми у церкві, сьогодні, за милості Божої — все позаду. Він живий-здоровий, продовжує свої священницькі труди на ниві Божій, сам охоче водить екскурсії для численних паломників, збирає факти зцілень від мощів святого Олексія Карпаторуського, готує до видання книгу. Хіба це не чудо?..
Ми всі дякуємо Господові, Пресвятій Богородиці, усім святим за щастя долучитися до торжества православної віри, сприймаючи ці факти, як християнський благовіст, як відповідь Неба на всі наші вчинки, як аванс на майбутнє.
У наших серцях лунали святі слова псалма Давидового: “Усяке дихання нехай хвалить Господа!”.
Слава Тобі, Боже, за все!
До нових зустрічей, благословенне Міжгір’я, дивовижний Закарпатський край — оаза духовності України і Божого світу!
