«Лікар з великої літери, надзвичайно чуйна й компанійська людина, ніколи нікому не відмовить при біді, завжди прийде на допомогу», – так відгукуються верхньоводянці про свого рятівника Арпада Йосиповича Скіталінського.
Народився він 4 жовтня 1950 року в Мукачеві. 7-літнім разом із батьками переїхав на Іршавщину. Там навчався в школі, згодом закінчив медичний факультет УжНУ, інтернатуру проходив у місті над Латорицею…
Уже майже 30 років працює у Верхньоводянській дільничній лікарні. Арпада Йосиповича і його молоду дружину Ольгу Йосиповну направили на Рахівщину за розподілом. На той час у молодої сім’ї вже народився син Едуард. Із міста й затишної квартири родина переїхала жити в нижній корпус Верхньоводянської дільничної лікарні.
«Коли я й моя дружина приїхали сюди, тут стало двоє лікарів, а населення – дванадцять тисяч. Ми були й акушерами, і травматологами, і всім, на що тільки сил вистачало», – згадує нині пан Арпад.
Лікар зізнається, що за юнацтва мріяв стати істориком, навіть пробував вступити на істфак, але тоді не пройшов конкурсу. Тепер же без медицини себе просто не уявляє. «Я люблю свою роботу, і нарешті почав у ній щось розуміти», – жартує пан Арпад.
Нині працює лише на півставки: здоров’я не дозволяє. Але люди приходять по допомогу постійно. Якщо його нема на робочому місці, йдуть додому. Коли в лікарні трапляються якісь складні випадки, одразу викликають Арпада Йосиповича. Його люблять, поважають, а головне – довіряють своє життя. Молоді спеціалісти на нього покладаються, дослухаються до його думки.
В Арпада Йосиповича двоє дітей і двоє онуків. Багато хто в селі вважає сім’ю Скіталінських зразковою. Нехай вогник у їхніх очах не згасає ніколи, хай радіють життю так, як нині радіють їхні пацієнти. Люди на зразок Арпада Йосиповича і Ольги Йосипівни заслуговують на повагу, пише Ганна Ясінська, студентка відділення журналістики УжНУ, газета "Старий Замок".
