Минулої п’ятниці Високопреосвященний архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор разом зі священнослужителями Мукачівської православної єпархії УПЦ МП та крайовими журналістами розпочали розкопки входів до печер на околиці Мукачева, в яких жили монахи упродовж 11-14 століть.
– Цей шлях буде важким фізично, але легким духовно, – налаштовує владика Феодор і благословляє дорогу. Відтак починає розповідь:
– У Мукачівський Свято-Миколаївський монастир я прийшов служити у 1990 році. Тут познайомився з архімандритом Василієм Проніним, який був не тільки духівником, а й археологом, істориком. Із його праць дізнався, що печерний скит на Чернечій горі Мукачева заснували двоє монахів із Києво-Печерської лаври, які приїхали у наш край 1054 року за благословенням Преподобного Антонія, засновника Києво-Печерської лаври, з дочкою Ярослава Мудрого Анастасією, котра вийшла заміж за угорського короля Андрія. Ченці тут оселилися, викопали печери, ідентичні києво-печерським. До них часто навідувалися молоді юнаки, які бажали монашого життя. Так утворився потужний чернечий печерний скит.
Відомо, що монастирі, які спочатку існували на землі, були тільки печерними. В ХІ столітті Преподобний Антоній будує першу дерев’яну церкву в Києво-Печерській лаврі, й монахи залишають печери. Там донині покоїться близько 150 нетлінних мощів богоугодників. Так сталося і в нашому краї. Як свідчить Грамота Подольського православного князя Федора Корятовича, 1360 року він будує першу дерев’яну церкву, яку називає на честь Миколая Угодника. Можна припускати, що старі монахи доживали у печерах, де і були поховані, а молоді перейшли нагору, до житлових корпусів монастиря, який назвали на честь першої церкви – Свято-Миколаївським.
За словами архієпископа, Свято-Миколаївський монастир пережив дві пожежі й тому частина давніх документів втрачена. Проте можна стверджувати, що історія мукачівської обителі дуже давня. Цьогоріч святиня відзначатиме своє 650-річчя.
– Печери мене дуже зацікавили, – зізнається владика. – Ще за життя отця Василія розпитував його, де вони знаходяться. Він пояснював не дуже чітко, бо востаннє відвідував їх у далекому 1957-му. За 34 роки багато чого змінилося, повиростали дерева. У 1991-му я разом із монашкою Серафимою, послушником монастиря та ще одним чоловіком пішли шукати печери. Ходили по лісу чотири години. Згодом на рівнині побачили дідуся з коротенькою борідкою, який тримав оберемок гнилих дров. Ми дуже зраділи, подумавши, що він є місцевим жителем і допоможе нам. Спитали його про печери. «Ви за 100 метрів від них», – відповів і почав піднесено, одухотворено говорити напам’ять Євангеліє та цитувати Послання апостолів. Ми були дуже здивовані такою обізнаністю Святого Письма старенькою людиною. «Отче, скажіть щось духовне чи Боже», – звернувся до мене незнайомець. Я розгубився, попросив вибачення, що дуже поспішаємо на Вечірню, запросив його до нашого монастиря, де він може послухати і духовне, і Боже.
Пройшовши кілька метрів, хотіли запитати незнайомця, куди йти далі. Проте повернувшись, нікого вже не побачили. А за кілька метрів і справді знайшли головний вхід до печери. Туди натекло чимало води. Зайшли всередину метрів на 10, а далі було завалено...
Згодом знайшли у Кольчині старого лісника, який уже не міг ходити, з отцями принесли його на руках сюди і він показав нам ще один вхід – бічний. На тому місці було декілька лабіринтів. Всередині ми знайшли отвір у стіні, де стояли святі ікони, бачили кіпоть від лампадок чи свічок. Відтоді я майже щодня – від обіду до Вечірні – ходив до лісу в пошуках нових печер. Неодноразово бував усередині. На жаль, через вирубку лісу та зсуви ґрунту вхід до печер засипало. Тепер ледве розшукали їх.
Зі слів владики журналісти дізналися, що отець Василій 1954-го року звертався до Москви, звідки були направлені фахівці-археологи до Мукачева. Вони підтвердили, що дані печери є дійсно монашими, ідентичні за формою києво-печерським. У них знайшли залишки шкіряного переплету Святого Євангелія, великий глиняний глечик-амфору для води. Нині у ньому монашки тримають свячену воду, яку використовують для замішування тіста для хліба.
– На жаль, висновків тих фахівців не збереглося, – зазначив владика Феодор. – Цю інформацію ми отримали від отця Василія.
Владика підходить до копальників. У кілька місць втикає посаг. В одному чути глухе відлуння. – Сподіваюсь, що ми на вірному шляху, – жвавішає. – Встановимо тут хрест, аби зараз, через 650 років, тут знову регулярно звучала молитва, – ділиться планами.
Далі веде нас до джерела, яке у свій час освятили древні монахи і вода якого здатна оздоровлювати організм і є помічною при захворюванні очей. Такої смачної і солодкої живиці мені, як і багатьом присутнім, не доводилось куштувати. Владика поділився з нами черговою цікавою історією:
– Один чоловік розповів, що під час ліквідації на Чорнобильській АЕС набрався радіації. Це позначилося на його здоров’ї. Мама розповіла йому про джерело – і він регулярно вживав із нього воду. Наразі почувається добре. Трохи нижче джерела зробимо купіль. Мукачівська міська рада уже дала добро.
