На околиці словацького міста Дубниця-над-Вагом (поблизу Тренчина) лежить невеликий цвинтар, біля яких ростуть масивні липи
Деякі могили збережені та доглянуті. Але одна деталь показує, що тут щось не так. Адже всі дати смерті на надгробках закінчуються 1970-ми роками. У цей час останні жителі села Лісковец були виселені, а сам населений пункт перетворили на військовий полігон, а потім на сміттєзвалище.
Історія села сягає ще 12-го століття. Мешканці в основному були збіднілими селянами, і лише у першій половині ХХ-го століття деякі з них працювали на заводі «Шкода». Адже у 1928 році у Дубниці відкрився один із заводів з виробництва зброї і містечко стала одним з найбільших арсеналів тодішньої Чехословаччини (а після німецької окупації країни — Третього рейху).
Історію Лісковця описав Річард Бенех. Завдяки цій книзі про загублене село та його сумну долю довідалася громадськість. На думку автора, згода на будівництво секретного підприємства під назвою «DS» у 1951 році була принциповим моментом, який завдав сильного удару селу.
«Лісковец був стратегічно розташований у центрі Чехословаччини в індустріально слабо розвиненій частині. Тут були енергетичні ресурси, транспортна доступність і робоча сила», – пояснив Бенех чому тут розташували військове підприємство.
Абревіатура "DS" стосувалася артилерійського полігону, реалізація проєкту була вирішена політичними обставинами, у цей період у світі почалося розширення виробництва зброї.
«Всі рішення були прийняті без відома місцевих жителів, незалежно від їх думки. Село нормально функціонувало, жителі обробляли поля, використовували навколишні ліси, і багато хто працював на фабриці. Але у 1960-х село буквально стерли з карти Чехословаччини», – каже Бенех.
Жителів виселили за межі населеного пункту. Для них завод побудував будинки, так звані "Лесковсі домки". Виселення було надзвичайно болісним для мешканців. Адже вони залишили свої господарства, свої рідні домівки.
На початку влада намагалася переконувати мешканців на громадських зборах, а згодом почали залякувати та погрожувати.
«Рішення суду про виселення та допомога міліції були звичайною частиною виїзду із села, незважаючи на те, що будинок, у який вони мали переїхати, не був добудований. Протистояти державі і судитися у ті часи було безглуздо», – пояснює автор книги.
У 1976 році в покинутому селі проживало лише 28 осіб. Артилерійський випробувальний полігон був секретним проектом, тому його потрібно було звільнити від людей і замаскувати. Створене неподалік сміттєзвалище також мало сприяти цьому маскуванню. Крім того, полігон використовувався для складування промислових відходів з навколишніх заводів. Останніх мешканців також змусили врешті залишити село.
Наразі від села залишилися лише дві хати шістдесятих років минулого століття, кам'яний хрест та цвинтар. А також, як пам'ять про часи, велика огороджена гора відходів, що поросла бур'янами.
Корінні жителі Лісковця досі зберігають згадки про рідне село, його історією цікавляться і їхні нащадки. Саме вони і доглядають за кладовищем.
Проте молодь із міста мало знає про минуле села. Деякі дізнаються лише випадково, під час прогулянки. «Я знаю це село роками, у моїх дідуся та бабусі там була дача, а про цвинтар я й гадки не мала», — розповіла одна з мешканок і додала, що вперше про історію дізналася лише з невеличкої інформаційної дошки, яка встановлена біля нього.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
