Молодий мукачівець піднявся на кавказький Ельбрус
Як і чимало юних закарпатців, Томаш Бартош захопився горами з того часу, як уперше став на лижі. Взимку на кожні вихідні планував поїздку в Карпати, де, спускаючись крутими гірськими схилами, отримував певну дозу адреналіну і заряду бадьорості на наступний навчальний тиждень.
Із часом його бажання пережити більші випробування переросли у захоплення скелелазінням. Спочатку він розшукав місцевих більш досвідчених екстремалів. Разом зі старшими колегами їздив навчатися і тренуватися на закарпатські скелі, зокрема: Великий Верх, полонина Боржава та інші. Потім була зимова поїздка в Крим. Фільми про Кавказ і людей, які долають гори, повністю захопили юнака. І Томаш поставив собі за мету стати справжнім альпіністом.
Цього літа, під час своєї відпустки, він поїхав у Кавказькі гори долати гірські хребти. Повернувшись додому, Томаш Бартош поділився своїми неймовірними враженнями і відповів на запитання журналіста.
– Чи страшно було їхати на Кавказ, адже там воюють?
– У горах немає війни. Альпіністів там поважають. Ці люди приносять місцевому населенню заробіток. Крім того, вони приїжджають насолоджуватися гірською природою.
– Яку підготовку ти пройшов перед поїздкою?
– Технічно я був підготовлений непогано, а ось фізично треба було додатково попрацювати над собою, адже на висоті буває дуже важко. Програма початкового рівня альпініста більше вимагає навиків ходіння горами, ніж лазіння скелями.
– Які відчуття на Кавказі тобі найбільше запам’яталися?
– Нестача повітря і холод. Я розраховував, що влітку там не буде великих морозів, але й у серпні гори також покриті снігом.
– Як ти акліматизувався?
– Спочатку розбили табір на висоті 2300 метрів, згодом піднялися на 3700 метрів, звідки упродовж тижня здійснювали сходження в гори. Після цього перейшли у ще один табір. Уже звідти сходили за програмою третього розряду альпініста.
– Якої висоти були гори?
– Перша – 4 500 метрів, потім 3 990, 3 870. Ельбрус має 5 642. Ця вершина не вважається технічно складною для альпіністів. Тому й долав її останньою, адже щоб забратися на найвищу точку Кавказу, потрібна найбільша акліматизація. За класифікацією Ельбрус належить до категорії 2-А. Ми ж долали вершини третього розряду із класифікацією 2-Б, хоча вони й були нижчими, наприклад 3 870 метрів.
- Скільки початківців було серед альпіністів?
– Нас приїхало троє. У невеличкому таборі нараховувалося до 20 чоловік різних рівнів підготовки. Були й такі, що йшли на виконання нормативу кандидата у майстри спорту. Кожний альпініст мав свою мету і план виконання гірських сходжень. Тепер я готуватимусь до подолання наступного року гір 3-ої категорії. Більш досвідчені, ніж я, мають за плечима вершини 5-6 категорій. Після їхнього подолання присвоюється відповідний спортивний розряд.
В альпінізмі, як і в легкій атлетиці, не можна несподівано побити рекорд. Треба багато тренуватися, аби досягти значного результату. У таборі є головний інструктор, відповідно вони присутні й у кожному відділенні.
– Ці інструктори контролюють програми альпіністів?
– Звичайно. На Ельбрус я пішов самостійно, дуже хотілося здійснити це сходження на свою першу значну висоту. До заліку воно не входило, тому робив це у свій вільний час. Хоча діяти таким чином у горах не можна. Добре, що зі мною сходили німці, які вміли розмовляти російською. Для мене Ельбрус став тією вершиною-символом, до подолання якої я готувався понад півроку, вивчав карту, дивився фільми, прочитав багато книжок про альпінізм, послухав чимало спогадів, придбав спеціальне спорядження.
– Чи готуватимешся далі, аби отримати наступний альпіністський розряд?
– Так. Перших гострих відчуттів, яких я прагнув, таки отримав. Хочу наступного року набратися більшого практичного досвіду.
– Як вплинули сходження на твоє здоров’я?
– Особливих ускладнень не відчув. Коли спускався з Ельбрусу, здавалося, що нібито біжу схилом.
– У скільки тобі обійшлася поїздка на Кавказ?
– На дорогу витратив небагато, порівняно із придбаним спорядженням, постійними тренуваннями. Але, скажу вам, це того варте!
