Закарпатець, відомий український поет, цьогорічний лауреат Шевченківської премії Петро Мідянка мав намір віднайти деякі відомості про своє рідне село Широкий Луг (Тячівський район). Тому і завітав до архіву Закарпатської області, який розміщений у Берегові і де зберігаються всі документи до 1946 року. 

 

«Та, на жаль, не вийшло так, як думалося, бо не всі дозвільні папери для роботи в архіві були відповідно оформлені, зокрема, не вистачало візи ужгородського начальства (директора обласного архіву Михайла Місюка. – ред.). Прикро, але додому – і це ж не близький світ – довелося вертатися з пустими руками. А планувалося як мінімум два-три дні попрацювати з архівними документами…», – зазначає газета "Берегово". 

 

На жаль, саме така нині досить неприємна ситуація з нашими архівами. Обласний архів - це практично режимна установа, схожа на в’язницю (в приміщенні якої вона, до речі і знаходиться. – ред.) і яка зберігає та ретельно оберігає від людства «таємниці» минулого Закарпаття. Працювати з документами там дозволяють одиницям, насамперед тим, хто має якесь відношення до влади. Іншим, не лише простим людям, а й дипломованим спеціалістам вхід до установи практично закритий. Адже для доступу до архівних матеріалів потрібно пройти всі «кола пекла» – отримати відповідний папірець у начальства в Ужгороді, чітко зазначити причину своїх пошуків, сплатити різні квитанції тощо. 

 

Тобто обласний архів – це практично машина, яка заробляє кошти. Тим часом документи минулих часів псуються і ніхто не може сказати скільки їх залишилося... Нещодавно з’явилася інформація про те, що архівні документи про власників майна у області початку ХХ століття в Ужгороді просто спалили. Прикро констатувати той факт, що такого хаосу в нашій державі ще не відбувалося. І ніхто не несе ніякої відповідальності. У нас знищується не лише те, що вдалося зберегти, а навіть минуле...     

 

Показовою стала і ситуація з Петром Мідянкою. «Такі особистості не щодня переступають поріг цієї чи інших аналогічних установ, – зазначає газета «Берегово». – І аби в майбутньому не виникало ситуацій, близьких до конфузу, адміністрації варто більше уваги звернути на інформаційний блок, на роз’яснення тих чи інших робочих моментів, положень. Та й взагалі постаратися, аби зайвий раз не завдавати клопоту людині, якою пишається Україна, яку читає Європа... Зрештою, мова не тільки про Мідянку, а про всіх нас, тобто малих українців».