Справжня сила нації – це поєднання Розуму, Кишені і Кулаку
О,дев’ятнадцятий рік поразок і перемог, кривавий рік історичних баталій і нелюдських битв, критичний по силі, незламний по волі, клятий і ніжний, наріжний і буремний дев’ятнадцятий рік! Рік оборони Луганська і маршів під Царициним, рік боїв із французами, греками, німцями – під Миколаєвим та Одесою, рік героїчного, славного відходу Таманської армії товариша Ковтюха, рік зрад Григор’єва й Махна. Ю.Яновський "Вершники".
На перший погляд, п’ятнадцятий рік існування і розвитку сучасної української державності аж ніяк не повинен викликати таких розбурханих асоціацій, як у хрестоматійній, зі шкільної лави пам’ятній цитаті з письменника-романтика. Але то тільки на перший погляд. Просто буває драматизм зовнішній і внутрішній. Якщо оглянутися на прожитий нами рік, то виявиться, що це був рік суцільних політичних скандалів, котрі розпочалися одразу же після минулого 24 серпня і далеко не плавно, але перетікали один в один. Ото справді: як політичний рік зустрінеш, так його і проведеш. Баталії навколо Нікопольського феросплавного заводу, корупційні звинувачення О.Зінченка, наступні “воплі і соплі”, відставка Ю.Тимошенко і “любих друзів”, продаж “Криворіжсталі”, скандальне відзначення першої річниці Майдану, установчий з’їзд “Нашої України” з безуспішною спробою очистити партію від непопулярних осіб, бездарні газові переговори з Росією, ганебна угода від 4 січня, закономірна парламентська постанова про недовіру уряду, подальші торгові війни Росії проти України, зростання цін, виборча кампанія, майже-майже проходження до парламенту Н.Вітренко і непроходження туди жодної націонал-патріотичної сили, брехлива коаліціада, формування найбільш неспо-діваної більшості, ледве не здійснений розпуск парламенту, відновлення уряду зразка 2002-2004 року. Часто здавалося, що державність повільно загниває і розкладається. Описавши велике коло, ситуація повернулася на рубежі кількарічної давності.
Принаймні, нудно не було: сотні знищених репутацій, розісварених друзів, протиприродних союзів, несправджених обіцянок. Недовіра виборців до політиків сягає критичної межі. П’ятнадцятий рік нової української ери виявився набагато чеснішим, ніж попередній. Увесь бруд, внутрішні суперечності, котрі раніше не дуже успішно, але приховувалися, тепер вийшли назовні. Гнійник прорвало. Україна перестала молитися на політиків і почала називати речі своїми іменами. Характеристики ті не надто парламентські, але і парламент не надто пристойний.
Таке враження, що завершився великий період нашої історії, на зміну якому приходить зовсім інша доба, з новими правилами гри і виживання. Революційний сплеск закінчився, настає час стабілізації. Революції тим і цікаві, що їхній характер, рушійні сили і спрямованість лишаються незрозумілими, аж поки ці революції не закінчаться. Тільки тоді обдурений народ здивовано виявляє, як його учергове ошукали. Багатьом тяжко перебудуватися, бо наркотик революції занадто підступний.
Але нація повинна вижити і зміцнюватися, незважаючи ні на які розкладки всередині неї. Держава має розбудовуватися всупереч розчаруванням багатьох її громадян. Це головний урок найскандальнішого року модерної української історії. Як мовиться: “Повінь чи не повінь, а орати все одно треба!” Просто на зміну одним персонажам, покликаним до життя мітинговою добою, прийдуть зовсім інші – непоказні і мовчазні, в котрих слова не розходяться з ділом. Настає час людей, схильних не до театральних ефектів, а до копіткої роботи за лаштунками. Шоу скінчилося – починається життя. Воно буде десь складнішим, ніж учора, а десь – цікавішим. Бо Україна поки далеко не схожа на ляльковий будиночок Барбі, більше – на джунглі з їхніми законами.
У сильній державі навіть посередні особистості почуваються справжніми господарями життя. Американці люблять свої Штати, бо таки мають за що. Значно важче жити у державі слабкій, розідраній внутрішніми усобицями, з нерішучою владою, непередбачуваним минулим, зате досить передбачуваним майбутнім.
Важко, але треба. Справжня сила – це поєднання Розуму, Кишені і Кулаку. Головним уособленням нашого державницького розуму є Конституція, а головним вмістом нашої державної кишені – національна валюта гривня. Конституція і гривня – два найголовніші досягнення і водночас гарантії нашої незалежності. З кулаком же (Збройними Силами і загалом силовими структурами) поки набагато гірше.
Найближчі місяці можуть стати часом прихованої, але дуже напруженої боротьби за чергові зміни до Конституції. Все залежатиме від того, чи вдасться довести парламентську більшість до триста голосів, чи ні. Не менші випробування доведеться витримати гривні, тобто усій фінансово-грошовій системі України. Навколо цих двох підвалин державності і розвиватимуться головні події. Можливо, наступний рік буде ще скандальнішим за попередній. Немає межі людській підлоті і ницості. Позитивні якості більш лімітовані.
І все ж людську долю складають не ті роки, що прожилися, а ті, що запам’яталися. Те ж саме й у долі держав. П’ятнадцятий рік запам’ятається надовго. Ми дізналися про себе багато чого, відкрили багато несподіваних талантів. Ми навчилися програвати в абсолютно виграшній позиції і вигравати у безнадійній. Навчилися нікому не вірити. Готуватися до гіршого, аби врешті-решт домогтися кращого. Ми зрозуміли, що існує не дві думки (наша і неправильна), а набагато більше. Що нічого не дарується звише – тільки вигризається власними зубами. Найцінніше у людині – її досвід. Можна втратити все, але за допомогою досвіду повернути втрачене. Цьогоріч ми втратили багато чого, але стали досвідченішими. Тому він минув не надарма. “О, не даремно, ні, в степу ревли гармати”.
Сергій ФЕДАКА
