Олександру Шершуну 34 роки. Він відомий в регіоні історик, екскурсовод та туризмознавець. Голова Асоціації фахівців туристичного супроводу Закарпаття. З 2020-го - радник міського голови з питань розвитку туристичної галузі. А зараз військовий 82-ї окремої десантно-штурмової бригади.

З перших днів Великої війни чоловік став волонтером, активно допомагаючи військовим на фронті та внутрішньо переміщеним особам, які шукали прихисток на Закарпатті.  Та зізнається, вже тоді всерйоз задумався про службу в армії.

Остаточне рішення прийняв після загибелі на передовій  близького друга і колеги.  Місце, де саме нестиме службу, каже підбирав дуже ретельно. Зрештою, про свій вибір йому не довелося пошкодувати жодного разу. Журналіст Mukachevo.net поспілкувався з Олександром та задав йому кілька питань.

Коли прийняв рішення про службу в ЗСУ?

«Я планував із самого початку, але через те, що почалося в місті, це не виходило аж ніяк… ці хвилі ВПО.. я планував, що піду в ТЦК, а потім вийшло, що це треба зробити, потім то, а потім ще п’ять тисяч людей приїхало. Воно все відкладалося, але десь наприкінці 2022-го, початку 23-го року вже почав серйозно моніторити частини, куди можна піти і на середину 2023-го року мав кілька варіантів. Коли ми відкривали міні-скульптуру Тарасу Гайдуку, який був моїм другом, тоді я вже остаточно вирішив, що треба йти. Ця людина була для мене прикладом. Він, як і я був за освітою істориком, але він ще в період антитерористичної операції добровільно підписав контракт. І коли розпочалася Велика війна ця людина без роздумів пішла на фронт.

Він закінчив аспірантуру, за пів року до початку повномасштабного вторгнення одружився. Й при цьому, ні хвилини не думав. Я також при своїй роботі в принципі міг не спішити. У мене було все в порядку з обліковими даними. Мене аж так, щоб забрати в бусик – навряд могли. Але от те, що і Тарас Гайдук служив і багато інших друзів служили…. ну мені б совість не пробачила, якби я теж не пішов. Я не знаю, як би сам собі в очі дивився через пару років - чому я не пішов служити?! Тому ці думки переважили страх, ну і плюс я досить ретельно підійшов до підбору заявки до місця, де я буду служити. З цим я пропрацював більше ніж пів року і пішов саме туди, куди хотів. Це 82-га окрема десантно-штурмова бригада. Підрозділ ударних БПЛА» – розповідає військовий.

Чому саме такий вибір?

«Через їхню репутацію. Я чув про те, як вони працюють з особовим складом. У  них була програма відбору новачків. Вони максимально доступно пояснювали від початку до кінця, як це буде відбуватися. Тобто, потрапивши в навчальний центр, я знав, що мене звідти заберуть, що я продовжу служити саме тут. Це також дуже важливо, тому що людей часто окрім того, що є можливість загинути або отримати поранення, зупиняє ще й фактор невідомості.

Часто цей фактор невідомості є найстресовішим за всі інші. Навчальний центр десантно-штурмових військ – це щось… десь на середині підготовки, я думав що «ригну», але ні – я все витримав. Плюс мінус людина із середньою фізичною підготовкою може це спокійно пройти і отримати необхідні навички» – каже Олександр Шершун.

Чи розповідав рідним про наміри служити?

«Я попереджав, що я можу піти. Ми десь періодично про це говорили і коли я знайшов конкретну частину, коли подав заявку, я їх повідомив. Я не став робити з цього сюрприз. З цим треба дуже обережно, тому що зрозуміло, що всі переживають. Буває, що близьким важко прийняти це рішення, однак в таких моментах теж треба бути щирим і відкритим, тому що ці люди в тебе вкладали частину своєї енергії, свого життя. Вони заслуговують знати про такі кроки. Хочу сказати, що в мене рідні нормально прийняли цей крок, бо вони були за два роки готові, що рано чи пізно це станеться» – стверджує чоловік.

За роки роботи в туристичній галузі, Олександр Шершун досяг значного успіху. Завдяки проектам, які чоловік активно розвивав, потужній інформаційній кампанії, залученні інвестицій, Закарпаття завоювало любов та прихильність тисячі туристів. Військовий зізнається, після такої фактично творчої і активної соціальної роботи, адаптуватися до життя на фронті було не просто.

Чи складно було призвичаїтися до нового життя?

«Варто сказати, що це справді важко, тому що армія є армія. Якщо на попередній роботі я був «за» непрогнозований туризм, то тут непрогнозований туризм - це трохи серйозніша річ. Бо якщо на Закарпатті ти туристів вітаєш, то тут ти у «туристів» стріляєш. Якщо хтось прорветься, буде капець (сміється). Але знову ж таки, у мене хороший підрозділ. Тут стимулюється навчання, ініціатива. У нас нормально підлаштований графік. Тобто коли є висока інтенсивність бойових дій – всі працюють, усі зайняті. Але коли є можливість дати відновитися, перепочити особовому складу, то командування на це зважає і це також дуже важливо. Загалом, звісно це капець. Просто, якщо я зараз почну думати про графік, який в мене був раніше  і чим я займався, то мені, напевно, стане сумно.

Однак, я не планую все життя присвячувати армії. Я вірю, що все ж таки ми доведемо це до логічного кінця і я повернуся до своєї колишньої роботи. Але будьмо чесні, поки не завершиться війна, всі розвиткові проєкти ефективні на 30, 40%. Все одно у людей є десь відчуття, що воно не на часі. Все сприймається не так. Але є один нюанс і мені це дуже неприємно, що у тилу є люди, які на цьому спекулюють. Я вважаю, що не треба нагнітати занадто. Не все, про що ми кажемо «не на часі» і справді не на часі. Має бути нормальний ритм життя, нормальні людські емоції. Мають бути весілля, звісно із святкуванням, але без фанатизму, без феєрверків, бо треба зважати і на те, що є траурні процесії. Однак, не треба атмосферу війни переводити в абсолют. Коли кажуть, що тил розслабився, я з цим не згоден. Вважаю, що підтримка тилу відчувається» – зізнається військовий.

Як змінилися погляди на речі після життя на передовій?

«Став краще зауважувати ефективність того, що робив у цивільному житті, бо зміг на це подивитися не будучи в процесі. Подивитися на це зі сторони. Я не скажу, що зараз знаю, як робити правильно. Але коли повернусь, купу речей, купу нових розвиткових проєктів та програм робитиму інакше. Плюс ти тут трошки відсікаєш думки від зайвої інформації. Бачиш лише те, що треба бачити. Коли ти живеш у атмосфері всіляких турбот, атмосфері зайвих емоцій, образ… воно трошки напрягає і заважає працювати ефективно. Тут ти зосереджений на своїх військових обов’язках і коли маєш трохи вільного часу, моніториш, що там відбувається у цивільному житті. І зі сторони бачиш, що для тебе так, а що не так» – розповідає Олександр.

Вже пів року, як Олександр Шершун став частиною 82-ї окремої десантно-штурмової бригади й несе службу в підрозділі ударних безпілотників. Ця робота, зізнається чоловік, стала для нього цілковито новим досвідом. Опановувати який довелося практично з нуля. Але завдяки підтримці побратимів, настановам командира й ефективній командній співпраці, каже, складно не було.

Який розпорядок дня на фронті?

«На цьому напрямку зараз все доволі бадьоро. Робота 24 на 7, тому про аж такий графік не скажу. Єдине, що скажу - у нас специфіка роботи вночі, тому як у дитячому садку, в основному вдається поспати вдень, а працювати доводиться в темний час доби. Ну і це не спеціалізована робота, а лише 30%. 70% - це підготовча робота і на неї теж треба знаходити час. Тому вдень доводиться шукати час і на сон, і на те, щоб виконати свої безпосередні обов’язки. Що саме я роблю, казати поки не можу. Ми перебуваємо  зараз на Харківському напрямку: район Вовчанська, Липецька. Ситуація тут важка, але контрольована» – розповідає військовий.

Поряд з ким ти несеш службу? Які професії у цивільному житті мали ці люди?

«Люди різних професій: інженери, власники малого бізнесу, торгові агенти, студенти, IT-шники. Простіше назвати професії, яких тут нема. До речі, тут дуже гарні хлопці, які сюди мобілізувалися у 2022-му році ще до лав ТРО, будучи студентами. І мені є що від них повчитися. І по досвіду, і по сприйняттю ситуації - оскільки, у військовий сфері, я лише починаю свій шлях. Тут люди за два роки просто феноменальні успіхи зробили. Я думаю, що після перемоги, а можливо і до - ви ці імена ще почуєте. Що мені тут подобається – навички із цивільного життя тут максимально ефективно намагаються адаптувати і призвичаїти вже до військової служби.

У нас настільки ефективний підрозділ, що всі якось намагаються бути задіяні у роботі. Ніхто не «шариться», всі стараються чимось зайнятись. Якщо це не безпосередньо підготовка машин чи БК, чи ще чогось іншого, то стараємося вивчати, черпати, аналізувати, брати додаткову інформацію. Дуже в пригоді стають навички, які були в людей у цивільному житті. Мені, наприклад, дуже багато чого підказали з точки зору радіотехніки та радіоелектроніки, тому що тут це важливо. Я мав лише примарні уявлення про це до служби. Звісно, і зараз я ще не експерт, але більшість термінології для мене вже не звучить, як матюки»  – ділиться Олександр.

Чи змінився ти після мобілізації?

«Здається ні. Сподіваюся, що коли приїду, від мене всі бігати не будуть. Але якщо чесно, то не знаю. Це треба, щоб хтось інший оцінив, оскільки, я зараз у закритому середовищі. Мені все «ок» і колегам, здається, теж «ок». Чи змінився я до цивільного життя? Ну приїду, побачите. Коли йдеш у навчальний центр на базову загальну військову підготовку - не треба очікувати від неї занадто багато, але вона дає дві базові навики: ти навчишся стріляти і підтягнеш фізичну підготовку. Те, що у мене було до служби і те, що є зараз – це небо і земля. Але не треба чекати поки вас мобілізують, або ви самі мобілізуєтесь. Скажу банальну фразу, але блін, займайтеся спортом! Фізкультура точно не завадить. Особливо те, що стосується функціональних вправ. Плюс, це ще один запобіжник, який врятує від психологічних травм. Адже, якщо вчасно не надати військовому кваліфіковану психологічну соціальну допомогу, він може вдатися до зловживання алкоголем чи іншими речовинами. Спорт - набагато краща альтернатива і було б дуже добре, якби більше активних та ефективних спортивних ініціатив діяло вже.

Щоб людина знала, куди викинути цю енергію. Є такий момент, якщо тут починаєш депресувати, завантажувати голову думками, що все пропало і як воно буде - то буде дуже важко. Хоча, на правду, в цивільному житті більшості буде дуже важко. Програми адаптації військових до цивільного життя треба реалізовувати вже. Вони частково робилися і до 2022-го року, однак треба розуміти, що кількість ветеранів збільшилася у рази, кількість травм психологічних і фізичних збільшилася. Тому зараз це величезний масив роботи. Я навіть не уявляю, як себе почувають люди, які тут з 22-го року. Тут ти починаєш розуміти, чому всі говорять про необхідність постійних відпусток та ротації» – розповідає чоловік.

Чи плануєш у відпустку?

«Я поки не дуже хочу у відпустку. Є ще багато чому навчитися і багато, що докурити. Плюс тут є люди, які служать набагато довше. Я ще встигну піти у відпустку. Скоріш за все, що це буде десь під кінець осені. Там буде День святого Мартина… ось якраз десь тоді приїду» – ділиться військовий.

Чи сумуєш за роботою?

«Звісно! За такою роботою важко не сумувати, але я вірю, що я повернуся і все буде окей. Я і тут не сумую на цій роботі» – стверджує Олександр.

На питання, коли на його думку може завершитися війна, Олександр Шершун стверджує – відповісти зараз точно не зможе ніхто. Війна триває і окупанти щодня намагаються атакувати позиції українських військових. Єдине про що люди  повинні зараз думати – так це про захист своєї країни та підтримку воїнів, що жертвують здоров’ям і життям заради збереження українських територій. Люди, переконує Олександр, не повинні просто очікувати, перекладаючи відповідальність на інших. А робити все можливе від себе, щоб мир настав якомога раніше.

Якою бачиш перемогу України?

«Дуже часто говорять про повернення до кордонів 91-го року. Я дуже цього хочу, тому що Україна має бути єдина, Соборна і ціла. Але дуже важливо, щоб ми вже робили висновки. Історично так склалося, що будь-які наші героїчні звитяги, будь-який момент жертовності, ми успішно нищили через внутрішні конфлікти. Конфлікти не першої свіжості. Я сподіваюся, що перемога буде в тому числі і в свідомості. Що нарешті від декларативних речей: «ми проти корупції, забруднення навколишнього середовища, за нормально освіту» - ми перейдемо до реальних справ.

Світ жорстокий, світ і надалі буде жорстокий. На жаль, це не остання велика війна, яку ми побачимо. Ми маємо бути максимально ефективні, максимально згуртовані. І от такі банальні речі, як відсутність корупції, якісна освіта, хороша екологія - це фундамент. І треба, щоб ми всі відучилися від інфантильних речей. Не буде добре завтра. Щоб було добре завтра, треба було робити щось ще вчора. Щоб було добре післязавтра, треба щось починати робити зараз. Не прийде месія і не зробить все за нас. Тому я дуже сподіваюся, що наша перемога буде не лише на полі бою, а і у головах людей, бо без цього ми далеко не заїдемо»  – стверджує військовий. 

• Олександр Шершун
• ЗСУ
• радник
• історик
• мобілізація
• військо