Історію про старшого сержанта Артура Трофімюка, котрий віддав життя за Україну в 22 роки, опублікували на сторінці 128 окремої гірсько-штурмової бригади.
Бойові товариші називали Артура Ластівкою. Зображення цих пташок, які дуже поширені в українському фольклорі й навіть вважаються одним із символів України, були витатуйовані в нього на литках. Ластівки роблять у повітрі акробатичні трюки і вважаються свободолюбивими, вільними птахами. ЗСУ із жорсткою централізацією й чітким підпорядкуванням важко асоціювати зі свободою, однак Артур був настільки органічною частиною цієї структури, що почувався цілком вільним навіть тут.
Найкращі можливості проявити себе Артур отримав під час звільнення Херсонщини восени минулого року. Почалися штурми – колони бронетехніки при підтримці артилерії вибивали росіян із позицій, піхота вела ближні бої й зачищала траншеї з бліндажами. За добу 128 ОГШБр просувалася вперед на кілька десятків кілометрів, хоча теж зазнавала значних втрат. Машини ледве встигали вивозити поранених і загиблих, хлопців зі страшними ранами часто доводилося тягнути до точок евакуації багато сотень метрів. Артур виконував обов’язки командира взводу, котрий вибув через поранення. Він і командував, і вів вогонь, і особисто витягував поранених.
– Під час одного зі штурмів нам ніяк не вдавалося подавити ворожу вогневу точку попереду, вона була дуже професійно укріплена, – згадує головний сержант роти Олег. – Тоді Артур із трьома хлопцями непомітно обійшов її збоку й атакував ззаду. Вони поклали тоді ціле відділення росіян.
Під час іншого бою в селі на вулицю з балки раптово вискочив російський БТP і почав кришити сусідній підрозділ із «Азова». Близько працювала арта, нічого не чути, тим більше, що БТP колісний, а не на гусянці. Але Артур за секунду зорієнтувався, схопив шведський гранатомет АТ4 і одним пострілом спалив БТP разом із екіпажем. Хоча особисто йому і його хлопцям той не загрожував. У Ластівки була миттєва реакція і вмілі руки, він навіть із «мухою» (старий радянський гранатомет) дуже ефективно воював.
На Херсонщині Артур отримав контузію й перше поранення – осколок влетів йому під бронік у спину. Він мав право на евакуацію, але нічого нікому не сказав, а відпрацював до кінця бою. Зізнався про поранення тільки після відведення роти, коли зняв бронік. Категорично не хотів їхати в шпиталь, довелося відправити його туди наказово. А після лікування відмовився від реабілітації, щоб швидше повернутися в стрій. Це був справжній лідер, на нього рівнялися й набагато старші, хоче спершу думали: «А, молодий ще…»
Після успішного контрнаступу 128 бригади на Херсонщині командування запропонувало штурмовим підрозділам, що особливо відзначилися, вибрати кандидатуру на звання Героя України. Усі одноголосно висловилися за Артура Трофімюка.
– Його самого не було на зборах, і коли він дізнався, почав обурюватися: «Чому мене, а не тебе? Ти набагато довше воюєш!» – згадує головний сержант роти Олег. – Я відповів: «Мовчи – так усі вирішили». Йому і за Запоріжжя, і за Херсон, і за Бахмут мали дати Героя. Тому що він реальний герой. Люди тут ламаються, дехто швидко. А він ніколи не падав духом…
16 квітня 2023 року старший сержант штурмового підрозділу 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади Артур Трофімюк загинув від кулі ворожого снайпера. Йому було всього 22. Вічна та світла пам'ять Герою!
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
