Як заселилися австрійці у гори Закарпаття, та яке відношення до цього має австро-угорська імператриця Марія-Терезія.
Імператриця Австро-Угорщини Марія-Терезія відома своїми менеджерськими здібностями в середині XVIII століття пообіцяла лісорубам із Верхньої Австрії райське життя десь на окраїні своєї імперії.
Там були потужні родовища солі і для будівництва шахт була велика потреба у деревині. 76 сімей ризикнули відправитись , як вони думали, у тримісячну подорож за заробітком, як виявилось – з білетом один кінець. Її величність пообіцяла заробітчанам дві корови на сім’ю, засоби для будівництва будинків і революційне на той час забезпечення старості. Та незабаром наступники імператриці про обіцянки Марії-Терезії забули. На зворотній шлях у людей грошей не було, довелося обживатись: будувати будинки, дороги.
У 1775 році з верхів’я Карпат розпочалося освоєння території, там, де бере початок річка Мокрянка. Через 40 років, у 1815 році, рухаючись по долині вниз, переселенці опинилися на розширеній частині долини. Місцевість привабила подорожуючих своєю красою, й вони сказали: “це поле для королів”. Саме з цього часу воно отримало назву Конігсфелд (Королівське Поле). Після Першої світової війни територія, на якій розташоване селище Усть-Чорна та прилеглі села, перейшли до Чехословакії і були в ії складі з 1918 року по 1938рік.
Тоді ж селище отримало сьогоднішню назву - «Усть-Чорна». Нова чеська влада зосередила активні зусилля для економічного і культурного развитку краю: завозились нові технології і спеціалісти для ефективного освоєння природних багатств, розвивалась інфраструктура.
В той час через Усть-Чорну була прокладена знаменита вузькоколійна залізна дорога, діюча до кінця 1998 року, побудовані мости, покращені дороги, побудовано багато адміністративних споруд. Саме вузькоколійка дала неабиякий поштовх для зміцнення економічного розвитку краю. Подейкують, що за 20 років чехи зробили для куща набагато більше, ніж австрійці за весь попередній період. З 1939 року по 1945 рік територія находилась в складі Угорщини. Після 1945 року край отримав свій подальший розвиток в складі радянської України.
У 1950 році створено Усть-Чорнянський лісокомбінат, кількість робочих якого сягала до 7000 чоловік. Його вважали гігантом, який давав змогу працевлаштуватися молоді і підтримував добробут Тересвянської долини. В Усть-Чорнянському лісокомбінаті працював знаменитий Герой Соціалістичної Праці, член ВЦРПС Чуса Іван Васильович, переможець міжнародних змагань лісорубів 1967 року в Канаді м. Монреалі. Але пізнішепідприємство стало дотаційним і постійно збитковим, тому воно зупинило своє існування в 1990-х роках після розвалу Радянського Союзу.
В 1995 році на базі Усть – Чорнянського лісокомбінату було створено Усть – Чорнянське державне лісомисливське підприємство, при цьому Буштинському держлісгоспу було передано ліси Тарасівського, Груниківського і частина Нересницького лісництв площею 14136 га.
Крім того, Усть-Чорнянське ДЛМГ було поділено на два нові лісомисливські господарства - Брустурянське та Мокрянське.
