Про проблеми свого народу розповідає Мирослав Горват – перший ромський журналіст на Закарпатті 

В окремих  країнах світу їх називають по-різному. Англійці та іспанці вважають, що вони gypsies або gitanos (тобто єгиптяни), французи – що «богемійці» (вихідці з Чехії). Ми звикли представників цієї народності називати «циганами» (як німці та голландці). Однак вони найчастіше звуть себе «ромами». Чисельність їх у світі точно не відома. Називають цифри 8-10 мільйонів, іноді навіть більше. В Україні роми переважно проживають на Закарпатті. Однак і тут важко сказати, скільки їх насправді.

«Це дуже цікаве питання, – каже відомий  ромознавець Євгенія Навроцька. – Офіційно, тобто за переписом  населення 2001 року, на Закарпатті зареєстровано 14003 роми. За міліцейською «статистикою» – понад 20 тисяч чоловік. А ось медичні працівники, які здійснюють подворові обстеження, показують, що ромів у нас набагато більше – мінімум 33 тисячі. Скільки їх насправді – не знає ніхто. І на це є свої об’єктивні причини…»

По-перше, відсутність загальної паспортизації  ромського населення, а по-друге, влада та суспільство у більшості  випадків намагаються просто не помічати представників цієї народності. Звісно, роми – своєрідний етнос. За дослідженнями окремих істориків, їхні предки були музикантами з Індії, які у VI столітті почали кочувати по світу. Однак мало де корінне населення ставилося прихильно до ромів через їх вільні звички.

У більшості європейських країн у  період середньовіччя ромів вважали волоцюгами і переслідували, часто безпідставно, керуючись плітками і легендами, створюючи стереотипи, які досі є поширеними. Саме з цих причин циганські громади буквально «законсервувалися» самі у собі й не бажали інтегруватися у суспільство, яке їх не сприймало.

Ситуація  особливо не змінилася і зараз. Більшість  ромського населення живе за власними законами, у таборах на околицях міст, займаються найбруднішою і важкою роботою: прибирають вулиці, збирають вторинну сировину або жебракують. Невже їх влаштовує таке життя? Можливо, хтось так і вважає. Насправді це не так. Роми також бажають жити краще. Утім, досі існує чимало факторів, які заважають їм це зробити. Зокрема, дуже мала кількість серед них освічених людей.

Пропонуємо  читачам інтерв’ю на цю тему з професійним ромським журналістом Мирославом Горватом та редактором ромської газети «Романі Яг» Євгенією Навроцькою.

Планував  бути слюсарем, але вирішив захищати права громади

– Мирославе, розкажи трохи про  себе.

– Мої предки – словацькі роми. Але так склалося життя, що виховали мене бабуся і дідусь, які мешкають в Ужгороді. Мама залишилася у Словаччині, з нею ми підтримуємо стосунки. Дуже вдячний своїм вихованцям – вони хотіли, аби я обов’язково здобув освіту. Закінчивши ужгородську школу № 7, пішов вчитися на автослюсаря. Однак згодом, побачивши, як живуть роми, зрозумів, що потрібно щось робити, аби змінити ситуацію. Тому в 2000 році разом із друзями ми вирішили створити громадську організацію, яка діє і сьогодні – це обласне молодіжне ромське об’єднання «Романі Черхен» («Ромська зірка»). Тут потрібен був юрист – і я вирішив здобути ще й вищу освіту. За допомоги фонду «Відродження» деякі з нас, ромів, мали змогу поступити на навчання у МАУП. Дванадцятеро закінчили юридичний факультет, наразі працюють за фахом троє. І це вже досить високий показник…

– Тобі допомогла юридична освіта, аби  захищати права ромського населення ?

– Так, я постійно беру участь у міжнародних  програмах. Три роки працював у Будапешті  як волонтер, та й загалом багато подорожую. А наразі захищаю права ромів як журналіст – пишу і знімаю репортажі про наші проблеми.

– Як ти став журналістом?

– Розпочинав як фотограф у газеті «Романі  Яг». Потім якось написав замітку  про проблеми місцевого табору в  Ужгороді. Тобто побачив, що можу донести свою думку до читача, і вона потрібна. Журналістика мене надзвичайно захопила. Адже це насправді велика проблема, що серед ромів практично немає людини, яка зсередини писала б про їх життя. Звісно, для цього потрібен талант, але й робота досить важка та малооплачувана...

Тепер я практично єдиний ромський журналіст  на Закарпатті – і не шкодую, що обрав  таку професію. На державному телеканалі «Тиса» два роки тому була  створена редакція програм національних меншин, у тому числі й ромська. Вирішив спробувати себе і на телебаченні. Спочатку був просто стажером. Дуже допомогла мені Євгенія Навроцька – мій учитель і наставник. Тепер я режисер і ведучий програми «Ромське життя». Не залишив роботи і в газеті.

– Отож, ти власноруч і знімаєш, і пишеш…

– У тому числі власноруч і монтую, і фотографую, і за кермом сиджу, якщо виїжджаємо на зйомки. Передачу робимо двоє з Євгенією Миколаївною. Потрібно працювати у темпі – адже щоп’ятниці глядачі чекають нас в ефірі  на «Тисі» о 16.40 та 21.20 за київським часом. Нашу програму неодноразово відзначали як кращу на різних конкурсах. Її, виявляється, дивиться маса людей – і не обов’язково лише роми. Мене вже впізнають на вулиці, звертаються колеги-журналісти, аби дав коментар із приводу ромських питань, запрошують для співпраці навіть столичні канали.

– Яка найбільша проблема для ромів  на сьогодні?

– Проблем маса – насамперед це питання освіти, якісного медичного обслуговування. Адже роми потребують не лише гуманітарної, а й соціальної допомоги. Вони вагома частина нашого суспільства. За нашими даними на Закарпатті проживає близько 45 000 ромів (у Мукачеві – 6 000, в Ужгороді – не менше 5 000, у Берегові – 3 500...). І більшість із них мешкає у жахливих умовах – у помешканнях, які навіть важко назвати будинками, які часто зроблені з картону і клейонки. 
Про ромів  згадують лише з наближенням виборів

– Але вважається, що роми і самі не хочуть змінювати ситуацію на краще…

– Насправді роми бажають змін. Але  їм дуже важко працювати з владою, яка нібито щось обіцяє, однак на ділі все залишається лише на папері. Отже, держава не звертає уваги  на ромів, а ті, в свою чергу, залишаються  там, де й були вчора.

Так, ромський менталітет важко змінити. Однак ми, особливо молоді, бажаємо  докорінних реформ. Особливо помітно  це в Ужгороді та Мукачеві. Ромська  молодь прагне здобути освіту, влаштуватися на роботу. Поки що тільки одиниці, але  сподіваюся, що це лише початок. Утім, без підтримки держави нічого не змінити. На жаль, навіть якщо існує явна проблема у ромському таборі, на неї ніхто не звертає уваги. Тому залишається сміття, часто немає навіть елементарного – води, а про газ і взагалі говорити нічого… Кажуть, що роми не будуть платити за послуги – це неправда. Ми теж бажаємо жити в нормальних умовах.

– Можливо, має бути посередник між  владою і ромами, який лобіюватиме  їхні інтереси?

– На сьогодні таких людей практично  немає. І це вигідно, насамперед, політикам.

– Чому саме?

– Насамперед, тому, що ромів використовують під час виборчих перегонів. Тільки-но наближаються вибори, у таборах одразу з’являються люди у краватках  і костюмах. Вони пропонують місцевим лідерам «співпрацю». На жаль, це єдиний момент, коли політики цікавляться ромами. Натомість своїх обіцянок ніхто з них не виконав. Жодної вулиці в результаті не зробили, електроенергії не провели… А щодо медичної сфери, то тут роми просто на рівні середньовіччя. У таборах розповсюджений туберкульоз, інфекційні хвороби, навіть СНІД. Врятуватися, вибратися з цього середовища непросто. Тому тих, хто має дах над головою, їжу та одяг, – практично одиниці.

– Але ж різні іноземні фонди  активно фінансують ромські організації…

– Можу сказати, що насправді це мізер, краплина, яка розчиняється в морі. Це лише гроші на зарплати, що їх виділяють на лікарів, юристів, освітян, які працюють із ромським населенням. Однак реальну і мінімальну допомогу отримують, у кращому випадку, десятеро людей із сотні. Потрібні особи, які б захищали права ромів. Наразі представників цієї меншини ви не побачите в обласній раді, у радах місцевих рівнів. Роми не є учасниками державних структур – і це велика проблема. Не лише для них, але й для суспільства.

– А ти не хотів би зайнятися політикою?

– У принципі, в мене вже були пропозиції від деяких політичних структур про співпрацю. Однак як журналіст я повинен бути нейтральним та об’єктивним. Мені слід більш реально дивитися на речі, не бути заангажованим. Це моя місія...

Стіни, які заважають ромам бути повноправними членами суспільства

Ромознавець Євгенія Навроцька вважає, що ромам, насамперед, потрібно здобувати освіту. Лише тоді можна буде очікувати позитивних результатів.

«Освіта є фактично наріжним каменем здобуття ромами незалежності та свободи, – вважає вона. – Існує декілька факторів, які перешкоджають цьому. Зокрема, це відсутність належної дошкільної підготовки. Діти ромів не можуть засвоїти того матеріалу, який їм пропонують у звичайній школі. Сьогодні в області, за статистикою, близько 6 тисяч ромських чад навчається у школах. Однак із часом вони втрачають інтерес до освіти. Як педагог я задала собі питання: чому? І з’ясувала, що наша шкільна програма – одна з найважчих у Європі. Тому батьки часто змушені наймати репетиторів або займатися з дітьми, аби вони встигали засвоїти програму. Але коли рідня за рівнем власної освіти не може допомогти дітям – що їм робити?

Не  секрет, що вже з 10-річного віку ромські  діти починають брати участь у  фінансовому забезпеченні родини. Допоки вони у більшості будуть лише думати про те, де знайти гроші на шматок хліба і прогодувати сім’ю – нічого не зміниться. Так, нині деякі фонди надають ромам допомогу на здобуття вищої освіти. Але цього року по всій Україні бажаючих знайшлося лише кілька десятків...»

Євгенія Навроцька – одна з небагатьох на Закарпатті, хто переймається тим  станом, у якому нині перебуває  ромське населення. Її дуже непокоїть  ситуація, коли роми позбавлені практично  всіх прав.

«Не слід думати, що у всіх своїх бідах  вони винні самі, – каже пані Євгенія. – Ромів часто навіть не вважають за людей. Наприклад, один із найгірших таборів на Закарпатті – у Берегові. Тут нічого не змінилося упродовж півстоліття. І все впирається у якісь дрібниці. У мерії кажуть, що не можуть допомогти ромам, офіційно зареєструвати, бо в них немає будинкової книги… Усі хочуть, аби роми змінилися, але ніхто не бажає їм у цьому допомогти.

А це станеться тоді, коли у Берегові зникне стіна навколо табору, яку  звели, аби відгородити їх від  світу... Коли буде побудована хоча б одна вулиця у ромській місцині... Коли ця частина міста більше не називатиметься «Окремим хутором», а влада поцікавиться, скільки ж дітей ходить до школи... От тоді, можливо, роми матимуть змогу інтегруватися у суспільство, яке наразі їх просто ігнорує…»

• роми
• суспільство
• Мирослав Горват