Нещодавно до міського голови звернулися вже колишні студенти Ужгородського університету. Вони щойно закінчили навчання і, як і їхні однолітки чи то пак товариші по нещастю, зіткнулися з неприємною ситуацією: пошуки роботи за фахом завели їх у глухий кут. Професія вчителя, звичайно, потрібна, але, на превеликий жаль, не настільки, як це здається на перший погляд.
Наскільки складно молодим педагогам знайти роботу, розпитуємо у головної освітянки Ужгорода Оксани Бабунич.
«Охочі стати вчителями звертаються до управління освіти протягом усього року. Всі їхні заявки вносять до картотеки і в подальшому, коли в цьому виникає потреба, розглядають уже детальніше, – пояснює начальник управління освіти. – Станом на сьогодні є понад 600 осіб, котрі бажають працювати вчителями. І це не все: такі списки поповнюються щодня – відповідно, назвати точну цифру неможливо».
Якщо протягом року з’являється необхідність у заповненні тої чи іншої вакансії, претендентів на місце беруть саме з цієї картотеки. «Тоді ми пропонуємо охочим скуштувати вчительського хліба, – каже Оксана Юріївна. – Даємо людині можливість перевірити себе на практиці й побачити, чи це справді те, що їй потрібно».
Інформація про вакансії опублікована на сайті управління освіти Ужгородської міської ради. Зі списком вільних посад можна ознайомитися також у приймальні управління. Тут людина може одразу й заповнити необхідні документи, щоб стати в чергу на роботу.
«Нині вакантними є кілька посад вихователів садочків, – зазначає Оксана Бабунич. – Також потрібні вчителі-дефектологи. Фахівців у цій сфері вкрай мало. І це, власне, все. Щодо потреби у спеціалістах інших напрямків, то такої немає. Ті ж, хто тепер завершив навчання, здебільшого хочуть викладати історію, українську чи іноземну мови, а йти працювати до садочків чи вчитися далі бажання в них нема. Я ж прошу всіх абітурієнтів до рішення стосовно майбутньої професії підходити дуже серйозно: думайте логічно і керуйтесь не тільки бажанням, а й власними можливостями; також зважайте на ринок праці. Навіть якщо ми дуже прагнутимемо влаштувати всіх охочих на роботу до школи, – зробити цього не зможемо. В Ужгороді немає стільки шкіл, скільки заяв до нас надійшло. Тим паче, що поняття закінченої вищої освіти, яка б неодмінно забезпечувала людину роботою, відійшло в минуле. Тепер, з огляду на обставини, молоді доводиться розглядати відразу кілька варіантів. Гарантувати, що ви з задоволенням працюватимете за здобутим фахом, ми не можемо. Багато хто переглядає свої погляди вже в перший рік роботи».
Визначальну роль у цьому відіграє і те, що багато ужгородських учителів – уже з досвідом, тож звільняти їх, аби дати можливість молодим реалізувати себе, – немає сенсу. «Всі ми чудово розуміємо, що молодим спеціалістам замало просто здобути вищу освіту. В усіх починаннях головне – це практика. Тим більше, коли мова йде про спілкування з дітьми. Малечі треба вміти роз`яснювати і деталізувати весь матеріал, передбачений програмою. Тут недостатньо просто вивчити урок і зачитати в такому форматі, в якому він поданий у підручнику. Діти ж, як правило, люблять молодих учителів і не завжди сприймають їх як таких, що навчають чогось, – вони для них скоріше друзі, аніж учителі. Це, звісно, непогано, та користі з такого навчання досить мало».
Необов`язково також, що добрий студент стане добрим учителем. Для того, щоб знайти з дітьми спільну мову і заохотити їх вчитися, треба вміти подавати матеріал цікаво. «У такому разі більше виграють учителі зі стажем, зокрема педагоги-пенсіонери, котрі вже набили руку на роботі зі школярами. Хочу наголосити і на тому, що людей похилого віку у штатах шкіл небагато. Ми намагаємося витримувати баланс між стабільним і мобільним складами колективу. Але я не хочу сказати, що вже завтра в освітніх закладах не буде жодного пенсіонера, бо це буде неправда. Як і в будь-якій сфері, в освіті мають бути ті, хто вчить, і ті, хто вчиться».
Стосовно ж прийнятих у школи цього року молодих викладачів, то, за словами Оксани Юріївни, аналізувати їхню роботу поки що зарано: «Вони ще не встигли проявити себе. Від початку навчального року минуло три тижні, і, відповідно, у молодих спеціалістів було замало часу показати все, на що вони здатні. Тим паче, я більш ніж певна, що чимало теперішніх новобранців до кінця року переглянуть список своїх планів на майбутнє і… не побачать там роботи в школі чи гімназії. Тож моя вам порада: підходьте до вибору професії дуже серйозно. Спочатку визначтеся, чого ви хочете досягнути, а потім – йдіть і вершіть!».
Іннеса МАНЗУЛИЧ, газета «Ужгород».
