Повінь, яку спричинили сильні дощі 15-16 червня та 3-4 липня, наробила чимало біди в низинних селах Мукачівського району. Загалом постраждали від паводка села восьми сільських рад, 5354 гектари сільськогосподарських угідь, узагалі загинули посіви на 624-гектарній площі. Попередня сума збитків сільгосппідприємств району — 5076000 гривень, а водогосподарських об’єктів — 6370000 гривень.
Найбільше з усіх населених пунктів постраждало Ракошино. Жителі села кажуть, що велика вода прибувала так стрімко, що чимало людей не встигли повиносити у безпечне місце меблі, побутову техніку, інші речі домашнього вжитку, повиганяти із затоплених хлівів худобу. Рятувати їх прибули співробітники МНС.
Згідно з рішенням обласного штабу по боротьбі з наслідками стихійного лиха, органи місцевої влади до 12-ї години 8 липня мали надати документи, потрібні для відшкодування збитків потерпілим, а також провести комісійне обстеження усіх без винятку постраждалих від великої води об’єктів, оцінити збитки і належним чином оформити відповідні акти. Відтак зібрати ксерокопії паспортів та ідентифікаційних кодів потерпілих громадян. «Але саме цього на місцях не було зроблено, — каже перший заступник голови Мукачівської РДА Едуард Дуда. — І добитися належного виконання вимог Кабміну ми так і не змогли. У визначені терміни з усіх сільських рад до нас надійшло всього аж… 285 актів. Мало того, оформлених належним чином із цієї кількості виявилося тільки 63. Ось чому в Ужгород потрапили всього шість десятків актів. І переважно через відсутність копій паспортів та ідентифікаційних кодів, оцінки збитків, не зазначену в документах площу постраждалого будинку, підвалу, підсобного приміщення, городу, ділянки тощо. Звісно, що таке відправити в область ми не могли». За словами Едуарда Лукича, відповідні зразки належного оформлення документів своєчасно були роздані представникам сільських рад, однак грамотно заповнити їх і вчасно здати ті не зуміли. А це означає, що на місцях таким чином поставили під загрозу компенсаційні виплати своїм односельчанам.
«Люди добрі, та чи за такий короткий термін можна було належно оформити понад тисячу актів,— у свій спосіб реагує на такий закид сільський голова Ракошина Дезидерій Когутич.— Ми крутилися, наче білка у колесі, щоби допомогти людям, адже чимало потерпілих не мали можливості навіть із будинку надвір вийти. Хто у такій ситуації міг вимагати від потерпілого копію паспорта та ідентифікаційного коду?! Були й такі випадки, коли господар не те, що в хату комісію не зміг впустити, а навіть двері їй відчинити. А щодо правильності оформлення документів, то районні чиновники й самі не дуже добре тямили, як належно і правильно все це робити. Чи знаєте ви, що я на оформлення актів витратив сорок пачок паперу?! Комісія наша, яку очолювала землевпорядник Рімма Гербин, працювала безперервно і старанно. Нам казали, що оформляти документи потрібно так, як це робили постраждалі від стихійного лиха у Рівненській області, однак, як згодом з’ясувалося, зовсім не так. І ще одне. Щоби правильно визначити ступінь шкоди, потрібні фахівці. А де ж їх взяти! Із п’яти членів комісії інженера-будівельника не було жодного. От і вийшло, що працювали ми вдень і вночі, як кажуть, на совість, а тепер ще й винними стали. Нам приписали некомпетентність та недисциплінованість. З цим я ніколи не погоджуся». На перший погляд, ракошинського сільського голову можна зрозуміти, однак виправдати його, напевно, й самі селяни не захочуть, тим паче, якщо залишаться без державної допомоги. В надії на відшкодування збитків від повені сільрадою тепер уже належно підготовлено й здано у район 1153 акти. Зараз все залежатиме від можливостей обласного бюджету.
І все ж місцеві органи влади мали б дійсно краще працювати і більше перейматися долею потерпілих земляків. Візьмімо, до прикладу, ту ж Кольчинську селищну раду. Тут ніби й комісію створили, але в час пік вона й не думала заходити до осель постраждалих, а появилася тільки тоді, коли у залитих будинках уже було відкачано воду, вигребено намул, все чисто вимито. Звісно, що намоклі меблі із ДВП, котрі розсихаються і розповзаються тільки через півмісяця-місяць після контакту з водою, знищені пральні машинки та холодильники комісія до уваги не брала. Не переймалася вона й котлами опалення, понищеними водою у підвалах, консервацією, котру люди вже встигли просто повикидати, тріщинами у стінах тощо. От і виходить, що у Кольчині порятунок потопаючих виявився справою самих же й потерпілих, а комісія та керівництво місцевої ради вмили руки.
Віталій Пумпинець, "Новини Закарпаття"
