Відразу скажу: категорично не згідний з тими, хто вказує на відсутність стійких моральних принципів у всіх тих людей, котрі нині йдуть на конфлікт із законом. Раніше, мовляв, не лише красти і бешкетувати, а й лихословити у селі його мешканці не дозволяли собі саме через те, що мали совість.
От у теперішній час над подібною «дрібницею» ніхто навіть і не замислюється, тому і спостерігається неабиякий розгул злочинності. Ще раз повторюся: з подібним трактуванням не згідний, до певної категорії правопорушників і навіть злочинців воно абсолютно не підходить. Бо совість таки в них залишилася, хоча і в якомусь перевернутому догори дригом стані. Вчиняти зле, недобре, паскудити, образно висловлюючись, у власній домівці, такі люди не будуть. А от десь інде, подалі від хоча б і мовчазного осуду односельців – це будь ласка, вони готові. Невипадково, мабуть, останнім часом так рясніють кримінальні зведення повідомленнями про злочини, скоєні жителями Ужгородщини в обласному центрі. На жаль, не задумуються чомусь «герої» цих міліцейських історій над тим, що завершення подібних «гастролей» зазвичай буває дуже і дуже неприємним...
Надто пізнім у цьому плані стало «прозріння», приміром, для 31-річного жителя с. Великі Лази Олександра. Неодноразово буваючи по справах в Ужгороді, чоловік запримітив неподалік ринку на вул. Загорській нікому нібито не потрібну металеву цистерну. Якось, вже вкотре споглядаючи «безгоспну» ємність, ледь не підстрибнув від несподіваної думки: це ж стільки грошей задарма пропадає! Не відкладаючи справу в довгу шухляду, поділився ідеєю зі своїм 21-річним знайомцем з обласного центру. Парубок, який перебивався з хліба на воду без постійної роботи, радо взявся бути помічником у майбутньому «бізнесі». Невдовзі, озброївшись необхідним інструментом, спільники вечірньої пори швиденько порізали цистерну на шматки. Проте на завершальному етапі «операції», яким передбачалося вивезти і продати метал на пункті прийому брухту, їх і затримали працівники патрульної служби Ужгородського міськуправління міліції. Нині обидва «комерсанти» притягаються до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки.
Вкрай сумно (і це ще дуже м’яко сказано!) завершилися «гастролі» містом і для 62-річної жительки с. Концово. Слідству ще достеменно не відомо, з якою саме метою прибула до обласного центру мешканка тамтешнього ромського табору разом зі своєю 25-річною донькою та двома онуками, проте і того, що сталося пізнього вечора неподалік однієї з багатоповерхівок на вул. Міцкевича, вистачить з лихвою. Саме тут жінка забажала перевірити вміст сміттєвих контейнерів. Що ж, звична, на жаль, картина наших днів: те, що комусь уже непотрібне, хтось ще використовує… Цього разу процес «інспектування» викинутого ужгородцями сміття перервав якийсь чоловік. З криком: «Це моя територія, геть звідси!» він, підбігши ближче, шарпнув жінку так, що вона з контейнера полетіла на землю. Підводячись, ромка випадково (так, принаймні, це відображено в матеріалах розслідування) наштовхнулася рукою на якусь палицю. Ще через мить звичайнісінький дрючок у руках розлюченої жінки перетворився на знаряддя злочину. Била ним «конкурента» так, що він за хвилину непорушно долілиць лежав у калюжі власної крові. Однак і ця обставина ромку не спинила: продовжувала гамселити чоловіка, цілячи по голові. Коїлося все на очах доньки, котра лише міцно притискала до себе діточок, намагаючись уберегти хоч їхні очі від цього страхітливого побоїща.
Невідомо, чим би все скінчилося, якби на балкон своєї квартири не вибіг, стривожений диким шумом, один із жителів багатоповерхівки. «Міліція! Людину вбивають!», – мабуть, ці крики свідка таки привели до тями старшу із ромок. Кинувши палицю поруч з непорушним тілом, вона, прихопивши доньку з дітьми, поспішила розчинитися в темряві. Тим часом чоловік, який відлякав нападницю, просто словами, на щастя, не обмежився. Вже через кілька хвилин, відгукуючись на телефонні дзвоники, до багатоповерхівки на Міцкевича мчали карета «швидкої» та машина слідчо-оперативної групи Ужгородського міськуправління МВС. Потерпілого, котрий був без свідомості, медики відразу ж повезли до реанімації обласної клінічної лікарні, а от оперативники, детально розпитавши свідка злочину, орієнтували на затримання інших учасників інциденту працівників усіх нарядів і постів міліції. Через півгодини патрульні помітили підозрюваних на виході з міста…
Лише через три доби чоловік прийшов до себе, проте і нині лікарі не можуть дати гарантії, що він буде жити. Наслідки важкої черепно-мозкової травми, ускладненої, до того ж, переломом склепіння черепа, дуже і дуже не прогнозовані… Проте доволі чіткі перспективи вимальовуються перед протилежною стороною цього «сміттєвого» конфлікту. Якщо потерпілий не помре, жінці доведеться розплачуватися за скоєне 4-5 роками свободи, а в іншому випадку термін ув’язнення збільшиться майже вдвічі…
Повторимося: таких, чи подібних історій, останнім часом все більше. Сподіваємося, ця розповідь про лише дві з них зможе вберегти декого з жителів району від недалекоглядних і вкрай небезпечних кроків, змусить задуматися над тим, що совість (та й інші моральні принципи) річ постійна. Вони або є, або їх нема взагалі, й тоді подібні розмови даремні.
