83 роки тому — 15 березня 1939 року — Карпатська Україна проголосила державність. Сойм ухвалив Конституцію, державну мову — українську, синьо-жовтий прапор та національний гімн "Ще не вмерла України...".
Як розповідає "Суспільне Закарпаття", після проголошення державності на Карпатську Україну напала Угорщина, яка була союзником Нацистської Німеччини. "Карпатські січовики" відбивали наступ, однак 18 березня територію Закарпаття повністю окупували угорські війська.
Опір Карпатської України мав важливе значення для майбутніх поколінь, адже в сучасній війні Україну захищають дві бойові одиниці під назвою “Карпатська Січ”.
Закарпаття відходить Чехословаччині. Події після Першої світової війни
Після Першої світової війни й розпаду Австро-Угорщини на Закарпатті не полишали надій об’єднатися з іншими українськими землями. 21 січня 1919 року на Народних зборах у Хусті понад 400 депутатів проголосили злуку Карпатської України з УНР. Проте через агресію більшовицької Росії в Україні цього зробити не вдалося. Закарпаття на правах автономії за Сен-Жерменським та Тріанонським договорами відійшло до Чехоcловацькоїреспубліки. Проте реальний автономний статус чехословацький уряд тривалий період не надавав.
"Безперечно, геополітика впливала на це. Чехословаччина зобов’язувалася надати автономію. Однак через ряд причин впровадження цієї автономії у межах Підкарпатської Русі затягувалося. На кінець 30-х років виросло нове поколоннія жителів Закарпаття — освічених, з чіткою національної ідентичністю. Щоправда не всі були прихильними до української орієнтації. Дехто був затьмарений російською пропагандою — русофільством", — розповів історик Юрій Славік.
Перший уряд Підкарпатської Русі, який сформувався у жовтні 1938 року, був коаліційним — між українофілами та русофілами. "Його очолив Андрій Бродій. Прем’єр-міністр і один з лідерів русофільського руху. Але довго цей уряд не протримався через те, що сам Андрій Бродій був замішаний у співпраці з іноземними державами, які мали територіальні претензії до Чехословацької республіки, зокрема йдеться про Угорщину. Крім того, Стефан Фенцик був агентом вже Польської держави, яка також мала своє негативне ставлення до державотворчих подій, які відбувалися в Підкарпатській Русі", — каже історик.
Політика умиротворення агресора
Відповідно до Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 року Німеччина анексовує в Чехословаччини Судетську область. Велика Британія та Франція проводили тоді політику умиротворення агресора.
"Королівство Угорщина після Мюнхенської змови висловило свої претензії за етнічним принципом до Чехословаччини. Це згодом підтримала Нацистська Німеччина та Фашистська Італія, так званий Віденський арбітраж. 2 листопада згідно домовленостей Ужгород, Мукачево, Берегово і весь південь з населенням понад 170 тис. людей, де компактно проживала угорська громада, хоча не становила там більшості, були передані Угорщині знову ж таки за мовчазної згоди Великої Британії та Франції", — розповів Юрій Славік.
За цих умов столицю довелося перенести з Ужгорода до Хуста. 22 листопада Підкарпатській Русі таки надають статус автономії. Чехословаччина перетворюється на федеративну державу чехів, словаків та карпатських українців. З 26 жовтня прем’єр-міністром Карпатської України стає лідер Християнсько-народної партії Августин Волошин.
"Важіль терезів переходить до українофільського табору. Впроваджується українська мова в освіті, товариство “Просвіта” здійснює активну діяльність, за такий короткий проміжок часу пожвавлюється і культурне життя, і політична активність. І все це 12 лютого 1939 року показали вибори до сойму, де українське національне об’єднання отримало понад 90% голосів підтримки", — зазначив історик.
Для захисту Карпатської України від угорських та польських військ створили збройні сили — організацію оборони “Карпатська Січ”. Допомогу в цьому надала Організація українських націоналістів.
"Нацистська Німеччина цілеспрямована працювала над тим, щоб дестабілізувати внутрішньо-політичну ситуацію в Чехословаччині. Крім того, здійснювалися постійні диверсійні атаки на окремі території Чехословаччини, зокрема Карпатської України зі сторони Угорщини та Польщі. Підривали мости, підривали держустанови, здійснювали терор місцевого населення", — каже Юрій Славік.
Пролошення незалежності та напад Угорщини
Карпатська Україна готувалася до нападу Угорщини. Наступ почали у ніч на 14 березня. Для оборони “карпатським січовикам” потрібна була зброя.
"Чехи не хотіли надавати цю зброю. Відбулися перестрілки, в яких були десятки жертв з обох сторін. Більше — зі сторони “Карпатської Січі”, яка була слабо озброєна", — розповів історик.
Бої з Чехословаччиною тривали понад 8 годин. Після цього вдалося домовитися про відвід військ з території Карпатської України. За час протистояння з чехословацькими солдатами війська Угорщини встигли зайняти три села поблизу Мукачева.
Тим часом Гітлерівська Німеччина готувалася анексувати всю територію Чехії. 14 березня 1939-го парламент Словаччини проголошує незалежність і вихід зі складу Чехословаччини. Наступного дня — 15 березня — державну самостійність проголошує Сойм Карпатської України.
"Фактично Карпатська Україна проголосила свою незалежність після того, як де-юре і де-факто Чехословаччина припинила своє існування, коли нацистські війська увійшли вже в Прагу. І Чехословаччина фактично зникла з політичної карти Європи", — розповів історик.
Парламент затверджує конституцію, державну мову — українську, синьо-жовтий прапор та гімн — “Ще не вмерла України ні слава, ні воля”. Президентом Карпатської України стає Августин Волошин, прем’єр-міністром — Юліан Ревай, а головою Сойму — Августин Штефан.
"Всі законні етапи Карпатська Україна пройшла. Єдина юридична норма, яка не дозволяє нам говорити про повну легітимність — це міжнародне визнання", — каже Юрій Славік.
Члени уряду Карпатської України, 1939 рік. Фото: Life
Після проголошення незалежності Волошин звертається до Гітлера. Просить визнати Карпатську Україну, взяти її під свій протекторат, аби недозволити Угорщині захопити державу.
"Часто через оце звернення у деяких колах істориків говорять, що Августин Волошин був колабораціоністом. Нацистська Німеччина просто була однією з геополітичних гравчинь тогочасної Європи, з якою працювали Москва, Лондон, Париж, Вашингтон та інші держави. На той час не було ще такої антагонії на два блоки", — зазначив історик.
Угорщина пропонує роззброїтися і мирно увійти до її складу. Волошин відмовляє: “Карпатська Україна — мирна держава і хоче жити в мирі з сусідами, але у разі потреби дасть відсіч будь-якому агресору”.
В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати” — Колодзінський
На Закарпатті оголошують мобілізацію. Угорщина наступає з кількох напрямків — Ужгорода, Мукачева, Берегова та Виноградова.
"Знову ж таки: легкої прогулянки, як думали, що будуть зустрічати з квітами, не було. Хоча, безперечно, в окремих населених пунктах, де компактно проживали угорці, такі події мали місце. Але загалом був здійснений опір всіма можливими на той час силами", — каже Юрій Славік.
Фото: Life
Попри перевагу угорських сил у техніці та кількості солдат, Карпатська Україна дає бій. Верховний командант Михайло Колодзінський заявив: “В словнику українського націоналіста немає слова “капітулювати”, сильніший ворог може нас у бою перемогти, але поставити нас перед собою на коліна — ніколи”.
"Найбільший бій відбувся за 9 км від Хуста — на “Красному полі”. Протягом кількох годин вдавалося утримувати переважаючі сили Угорщини. Були і танки, і авіація була. А “Карпатська січ” мала на руках тільки стрілкову зброю і незначну кількість кулеметів, захоплених на складах чехословацької армії", — розповів Юрій Славік.
Волошин разом іншими політиками був змушений виїхати за кордон. А у 1945-му помер у московській в’язниці.
Всю територію Карпатської України Угорщина остаточно окупувала 18 березня.А далі почались зачистки. "Багато було розстріляних просто без суду в різних куточках Карпатської України: поблизу Хуста, на Верецькому перевалі, в Тячеві, в Рахівському районі. Є братські могили, які зараз відкриваються археологами і є документальні підтвердження цьому. Фактично Угорщина здійснювала зачистку від українського руху", — каже історик.
Угорські танкетки на вулицях Хуста, 16 березня 1939 року. Фото: Life Via
Окуповане Угорщиною Закарпаття буде до кінця Другої світової війни. А після її завершення у 1945 році регіон увійде до складу СРСР — Української радянської соціалістичної республіки.
"Навіть добре, що Карпатська Україна не зреалізувалася як державне утворення. Це, безперечно, трагічні події. Загинули за різними підрахунками від 2-х до 6-ти тисяч в обороні Карпатської України. Тим не менше, те, що Карпатська Україна не була визнана, в тому в історичній ретроспективі немає нічого поганого", — розповів Юрій Славік.
"Дуже добре, що ця держава відбулася, бо завдяки цьому ми тепер є частиною України. Друге, це треба теж визнати, дуже добре, що ця держава проіснувала всього один день, бо ми б мали значно більше проблем і значно складнішу історичну ситуацію, якби Карпатська Україна проіснувала всі роки війни і була б змушена перебувати під протекторатом і бути державою-маріонеткою, як була Словацька республіка. І Йозеф Тісо, там теж на чолі стояв священник. І це не завадило там зробити жахливих речей. Ми жахливих речей не зробили", — зазначив письменник Андрій Любка.
Оборона Карпатської України від загарбників у нерівному бою дала натхнення для майбутніх поколінь.
"Проливали кров за цю українську ідею. І зараз у цих страшних муках, проливаючи кров, так само ми виборюємо своє право на існування. Єдине, що зараз вся геополітична ситуація на нашому боці. І частина сусідів на нашому боці. Наша драма 100 років тому чи під час Другої світової війни полягала в тому, що скрізь навколо були вороги. Ми мали відбиватися на всіх фронтах від усіх", — розповів Андрій Любка.
"Цей опір мав важливе значення для майбутніх поколінь. Голова Генштабу Михайло Колодзінський, який загинув у боях за Карпатську Україну, говорив, що якщо ми не можемо перемогти, то хоча би треба вмерти з гідністю, аби це було натхненням для майбутніх поколінь для боротьби. І ми сьогодні бачимо: Україну захищають дві бойові одиниці під назвою “Карпатська Січ”. Тому цей опір був недаремний. Навіть чехи, які здали Прагу без жодного пострілу, у них сьогодні такий історичний дискомфорт. Чехія фактично не здійснила опір", — підсумував історик Юрій Славік.
Слідкуйте за нами у Facebook та Instagram.
Також підписуйтесь на наш Telegram та Youtube.
Дізнайся першим!
