З глобальним підгрунтям

«А у нас, у Чечні, біля сільради, висіла карта Закарпаття. Детальна, на ній усе позначено: де яке таксі брати, де прикордонна застава, якою стежкою треба переходити кордон...» Так розповідали слідству затримані у Словаччині й передані в Україну троє чоловіків, які з Чечні намагалися нелегально дістатися до країн Європейського Союзу. Кримінальна справа про організацію і незаконне переправлення їх через кордон - одна з небагатьох, де відслідковано весь канал і знайдено організаторів нелегальної міграції.

Фабула злочину, на перший погляд, звучить до банальності просто. Непрацюючий мешканець Великоберезнянського району Г. в середині січня цього року приїхав в Ужгород, зустрівся зі знайомим знайомих, якого знав як Олега, і той запропонував йому переправити кількох неле-галів через кордон. Домовились, Г. поїхав додому і залучив до справи ще одного знайомого Б. Наступного дня всі троє ще раз зустрілися в Ужгороді в барі «Червоний дракон», обговорили деталі. Повернувшись у своє село, Б. і Г. домовились ще з двома односельчанами, що ті безпосередньо будуть провідниками через кордон. Останні двоє знайшли собі ще третього колегу.

Відтак Олег в Ужгороді зустрів трьох чеченців (формально, громадян Роси), організував їм переховування на одній із квартир і зібрав по 1800 доларів за успішне переправлення через кордон у Словаччину. В передостанній день січня він поблизу ринку на вулиці Заньковецької передав їх Б. та Г. і на таксі всі приїхали на околицю села Мирча Великоберезнянського району. А наступного ранку троє провідників у районі прикордонної застави «Новоселиця» прблизу 173 прикордонного знаку перевели чеченців у Словаччину.

Щоправда, на зворотному шляху їм не поталанило — прикордонний наряд «Чатовий кордону» виправдав свою назву і затримав селян. Вони пояснювали, що носили «на словаки» сигарети, але підвела жадібність — не викинули сумки з речами, які залишили їм чеченці, намагаючись позбутися будь-яких доказів, що потрапили в Європу через Україну.

У Словаччині тим часом затримали нелегалів і передали українським прикордонникам. Побачивши свої сумки, чеченці зраділи, виказавши, тим самим, українських провідників. Поступово знайшли всіх учасників ланцюжка, аж до «Олега», який насправді зовсім не «Олег», а колишній мешканець середньоазіатської республіки, який став громадянином України. Всі шестеро учасників злочинної групи ще на початковій стадії слідства в усьому зізналися, написали явки з повинною. У травні Великоберез-нянський районний суд справу розглянув і виніс вирок — «Олегу», Г. та Б. по п`ять років позбавлення волі, на рік менше - двом провідникам та три - `їхньому третьому приятелю. Проте, всім надано по три роки відстрочки — потраплять, хоч і за дрібне хуліганство, до рук міліції — відсидять, а ні — матимуть лише «пляму» в біографії.

Складні прості справи

Цю, здавалося б, зовсім нецікаву справу правоохоронці вважають успіхом — вдалося затримати провідників, вийти на організаторів і весь ланцюжок злочину. За приблизною оцінкою начальника управління міграційної служби Держкомнацміграції в Закарпатській області Миколи Товта, затримують лише кожного третього, хто намагається перейти кордон. А слідчі Управління Служби безпеки України в Закарпатській області з практики знають, що навіть коли затримали нелегалів, на провідників вийти зазвичай дуже важко. По-перше, мовний бар`єр — на Закарпатті, через яке проходить основний потік нелегальної міграції, практично немає фахівців, які б могли спілкуватися з утікачами з третіх країн, перекладати. Особливо коли йдеться про далеких азійських та африканських прибульців. Нелегальні мігранти і свої імена та прізвища називають неохоче, часто кажуть, що прийшли з іншої, ніж насправді, країни. Тим більше, не називають і тих, хто їм допомагав, адже здебільшого «сценарій» після затримання стандартний — табір «Павшино», заява з проханням надати статус біженця, вихід за межі табору і нові спроби нелегально перетнути кордон. Тому вони намагаються (й особливих зусиль це не потребує) «не здавати» тих, хто їм раніше допомагав, переховував, супроводжував. Та й ті наші співвітчизники, які займаються нелегальною міграцією, навіть між собою спілкуються за вигаданими іменами, тим більше не надають «візиток» своїм «тимчасово підопічним».

Якщо ж вдається впіймати провідників, вони теж не поспішають «здавати» організаторів вищої ланки, — і страшно, і в обмін на мовчання ті часто допомагають грошима. Іноді виникає замкнуте коло: більш грошовиті «боси» дають гроші на оплату, в тому числі, послуг адвокатів, а ті, хто «вийде сухим» із рук прйво-суддя, потім відробляють ці гроші, знову порушуючи закон.

Ще одна особливість справ про сприяння нелегальним мігрантам: останні не довго затримуються в «Павшино» — їх депортують, переводять в інші табори або ж випускають із довідкою про те, що розглядається їхня заява про надання статусу біженця 1 вони знову намагаються перетнути кордон. Цим користуються на суді адвокати — просять заслухати свідків злочину, самих нелегальних мігрантів, яких уже за час слідства та скерування справи до суду, як кажуть, і сліду немає.

Подібні справи дуже складні при доведенні, зазвичай, не мають матеріальних слйів, речових доказів, усе базується здебільшого на словах, потрібно доводити, що людина свідомо, з метою скоєння злочину, робила ті чи інші дії. Такі справи «розвалюються» і в ході слідства, і на суді, тому реальний судовий вирок, навіть із відстрочкою, для правоохоронців — неабиякий успіх. І в справі, яку розглянув Великобе-резнянський суд, слідчі з`ясували, що викрили не разове переправлення нелегалів, а добре налагоджений, відпрацьований, системний канал, ` але довести змогли тільки один епізод...

Міграція як стихійне лихо

З початку цього року працівники УСБУ в Закарпатській області розслідують 34 кримінальні справи про організацію та переправлення нелегальних мігрантів через кордон, у яких фігурують 55 осіб. Більшість із них уже скеровані до суду. Запитувати ж їх, що робити, аби зменшити кількість таких злочинів і зупинити потік нелегалів через наш край, краще не треба. Бо йдеться про величезний клубок загальнодержавних проблем. По-перше, укріплення східних кордонів держави, що вже набило оскому, але практично не вирішується. По-друге, економічна бідність наших краян, які не мають роботи або ж хочуть заробляти більше, ніж пропонують діючі підприємства та організації. По-

третє, потрібен цілий комплекс законів, які б впорядкували становище та статус мігрантів, що перебувають у нашій країні. Голова облдержадміністрації Олег Гаваші ще наприкінці минулого року звертався з цього приводу до прем`єра Юрія Єханурова. Отримав відповідь, що, мовляв, дано доручення звернути на цю проблему увагу міліції та прикордонникам. Тобто активніше ловити нелегалів. Така примітивна реакція прем`єр-міністра зрозуміла: на те, що просив наш губернатор, потрібно надзвичайно багато грошей.

Єдине, що поки що видається більш-менш реальним, — посилення відповідальності за подібні злочини. З чотирьох кордонів, які проходять на Закарпатті, до Угорщини нелегали особливо не прагнуть, бо з угорського боку їм немає кому допомагати — покарання за сприяння нелегальній міграції у сусідній державі дуже суворе. До Румунії теж не особливо йдуть, бо, стверджують фахівці, там Існує негласна вказівка застосовувати до виявлених нелегалів жорстку фізичну силу. У Польщі, мовляв, власники прикордонних земель мають неабиякі пільги від держави, але на цих землях не повинно бути ані ноги нелегальних мігрантів. «Дірка» в Європу на українсько-словацькому кордоні утворилася через прихильне до неле-галів-словацьке законодавство та через бідність прикордонного словацького населення, яке теж не проти заробити на прагненні вихідців із не-благополучних країн до ситого Євросоюзу.

З одного боку, ЄС укріплює свої східні кордони, з іншого — ми прагнемо поліпшити економічне благополуччя України. Обидва ці фактори сприятимуть тому, що мігранти дедалі більше осідатимуть у нашій державі, перевозитимуть сім`ї, рідних, кликатимуть знайомих. Європа сприятиме даному процесу, аби зупинити цей потік до себе, хоч якось обмежити загрозу тероризму і безчинств, які, наприклад, вже рік полум`ям запалених автівок освітлюють ночі Франції. При цьому нам надаватимуть матеріальну допомогу, нагадуватимуть про права людини і наполягатимуть на підписанні угоди про реадмісію, за якою до України відправлять кожного, хто матиме бодай шматочок папірця від нашої цукерки.

Схоже, «тумбаюмбанізація» України таки стане для нас такою ж несподіванкою, як суворі морози для комунальників посеред кожної зими.

Лариса Подоляк, "Паланок".